ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ
Закони попиту і пропозиції відображують економічні інтереси протилежних суб'єктів ринку — покупців і продавців. Узгодження цих інтересів досягається при перетині ліній попиту і пропозиції. Точка перетину характеризує стан ринку певного товару, при якому вся його маса при цій ціні може бути продана і є відображенням рин¬кової рівноваги. Якщо ж ціни на певний товар зростуть, виникне над¬лишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати ціни, щоб позбавитися запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого господарства. На зниження цін покупці зреагують додатковим попитом.
За умов, коли ціна реалізації буде нижчою за ціну рівноваги, ви-
11 икне підвищений попит, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку,
Ітриятиме зростанню цін, а з іншого — стимулюватиме виробництво
нього товару. Як результат — лінії попиту і пропозиції перетнуться.
Крім викладених вище теорій, які пропонують певні моделі виз¬начення цінності товару, є й інші. До них належать теорія чинників иробництва та інформативна теорія вартості. Остання набуває псе більшого значення в епоху переходу до постіндустріального сус¬пільства, в якому посилюється перехід від матеріально-речових еле¬ментів виробництва до ідеально-духовних, від минулої до живої, інте-нектуальної праці, яка стає домінуючою.
Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відби¬ває різні сторони економічного життя. Більше того, практика довела, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні чинники, в тому числі витрати живої та уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, по¬пит і пропозицію тощо.
§21 ЗАКОН ВАРТОСТІ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ
ЗМІСТ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ
Як нам уже відомо, відносини між товаровиробниками в процесі обміну з приводу результатів їхньої діяльності грунтуються на еквівалентній основі. Це явище є загальним, повторюваним і по¬стійно відтворюваним в умовах товарного виробництва, тобто воно є об'єктивним законом. Він знаходить свій вияв у тому, наприклад, що X товару А = Y товару Б, тому що в них втілена однакова кількість суспільне необхідного робочого часу.
Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільна необхідного робочого часу, називають законом вартості.
Проте фактичні витрати робочого часу на певне благо у різних товаровиробників неоднакові. Це пов'язано зі знаряддям праці, яке використовується, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем умін¬ня та підготовки того, хто виготовляє якусь споживну вартість.
Час, витрачений працівником на виготовлення певного то¬вару, називають індивідуальним робочим часом.
А мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільне необхідний.Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку, застарілу технологію, не удосконалюють своїх професійних знань, працюють без всілякого напруження. Це б супе¬речило прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніко¬ли не досягло сучасного рівня цивілізації.
Суспільне необхідний робочий час є мірилом вартості товару тому, що являє собою час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільне нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці.
Суспільне нормальними умовами є ті, за яких створюється пере¬важна більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найбільш типо¬вими в суспільстві. Якщо, скажімо, для пошиву одягу використову¬ються ручні швейні машини, машини з ніжним приводом та ті, що працюють на електроенергії, то на виготовлення певної споживної вартості при середній умілості та напруженості праці витрати бу¬дуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — 10 год і вироблятиме 100 тис. одиниць товару, третя — 8 год і вироблятиме 8 тис. одиниць товару. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.