Аграрні відносини в сучасних умовах

У розвинутих країнах світу відбувся перехід с/г виробництва до машинної стадії розвитку. Основний комплекс виробничих операцій у рослинництві, тваринництві здійснюється за допомогою машин, що значно зменшує потребу в робочій силі .У США кількість зайнятих у сільському господарстві скоротилася з 6,5 млн. чол. у 1965 р. приблизно до 3 млн. чол. на початку 90-х років. Це становить близько 2,5% загальної чисельності робочої сили. Така мала частка працездатного населення, зайнятого безпосередньо у сільському господарстві, пояснюється й тим, що значна частина робіт виконується фірмами, що обслуговують сільське господарство, а також на підприємствах переробної промисловості, де остаточно формуються споживчі властивості продовольчих товарів. У сучасний період у США для промислової переробки надходить до 90%, а у Західній Європі – до 75% кінцевої продукції сільського господарства, призначеної для продовольчого споживання. Це істотно змінює роль сільського господарства, з основного постачальника продовольства для населення воно перетворилось на постачальника сировини для харчової і переробної промисловості. З урахуванням робочої сили, що зайнята в усіх сферах продовольчого комплексу, частка працівників АПК США на початку 90-х років становила приблизно 17%. В основному робоча сила зосереджена у галузях, що забезпечують переробку с/г продукції та її реалізацію, тому на підприємствах цих галузей зосереджено до 90% робочої сили АПК. Аналогічна структура зайнятості в інших розвинутих країнах.

Тенденція до скорочення чисельності зайнятих в аграрному секторі спостерігається в країнах колишнього СРСР. В останні роки у багатьох країнах, включаючи республіки колишнього Союзу, загострилася продовольча проблема. Це зумовлено як природними факторами (посуха, повінь, і т.д.), так і соціальними причинами - непродуктивним землекористуванням, несправедливим розподілом і споживанням продуктів харчування, більш високими темпами приросту населення порівняно з приростом с/г продукції, різними соціальними катаклізмами (війна, міжнаціональні конфлікти і т.д.) .

Весь період існування в країні радянської влади пов’язаний безпосередньо із спробою розв’язати продовольчу проблему, забезпечити населення необхідними йому продуктами харчування. Прийнято з приводу цього безліч постанов, законів, програм. Але жодна з них, у тому числі продовольча 1982 року, не була реалізована, оскільки безпосередній виробник за умов колгоспно-радгоспного ладу був відчужений від землі, від участі в управлінні, а також від створюваного ним продукту. За цих умов селянин не був зацікавлений у продуктивному використанні землі, техніки, праці. Тому ресурси, що направлялись у сільське господарство, не давали віддачі.

Перетворення системи виробничих відносин на селі включає вирішення ряду кардинальних проблем, що стосується власності на землю і проведення земельної реформи в цілому .

Таким чином, щоб прискорити вихід сільського господарства з кризового стану, необхідно:

по-перше, усунути державний монополізм у власності на засоби виробництва, забезпечити рівні економічні, соціальні та правові умови для функціонування всіх форм власності та господарювання, розвивати ринкові відносини. Ринок і конкуренція визначать, які форми власності та господарювання, в яких галузях і регіонах є найбільш ефективними і виправданими;

по-друге, кожному працівнику і колективу слід надати можливість обрати ту форму власності та господарювання, яку він вважає для себе найбільш прийнятною, доцільною;

по-третє, кожне підприємство повинно саме визначати свій виробничий напрям, розпоряджатися виробленою продукцією та одержаними доходами, нести повну матеріальну відповідальність за результати свого господарювання;

по-четверте, необхідно створити ринок матеріально-технічних засобів, адекватних різноманітності форм власності;

по-п’яте, слід оздоровити грошову і кредитну системи;

по-шосте, перейти до вільного ціноутворення, коли головним стимулюючим фактором до формування цін виступає конкуренція між виробниками, а не адміністративний і монопольний диктат.

2. Еволюція власності в аграрному секторі виробництва.

Відносини земельної власності є основним елементом аграрних відносин. Останні — це відносини між людьми, господарствами, членами суспільства, з одного боку, і державою — з другого, з приводу привласнення засобів виробництва у безпосередньому виробництві, розподілі, обміну і використання доходів с/г підприємств. Складовою частиною аграрних відносин є рентні відносини.