Державний борг
Одним з методів зниження боргового навантаження є викуп боргових зобов’язань держави на вторинному ринку, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій.
Сценарій ІІ розвитку подій, який передбачає застосування обґрунтованих методів розв’язання боргової проблеми в Україні, наведено у таблиці:
Можна припустити, що темпи девальвації гривні у 2000-2001 рр. дещо випереджатимуть зростання споживчих цін у зв’язку з переоцінкою реального обмінного курсу в минулому. Починаючи з 2002 р. темпи її девальвації уповільняться, і під впливом нормалізації загальноекономічної ситуації в країні, а також скорочення її зовнішнього боргу відбудеться незначна реальна ревальвація. При цьому темпи девальвації будуть нижчими ніж у попередньому сценарії, - з огляду на скорочення зовнішнього боргу і зменшення витрат на його обслуговування. Тим часом темпи інфляції поступово знижуватимуться.
При розробці прогнозного сценарію враховували можливість реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового навантаження.
Як свідчать результати проведених розрахунків (сценарій ІІ), реалізація пропонованих заходів дасть можливість:
істотно скоротити обсяг державного боргу України;
зменшити бюджетні видатки на його обслуговування;нормалізувати ситуацію з фінансуванням соціально-економічних програм.
У цілому застосування пропонованих методів зниження боргового навантаження сприятеми обмеженню боргової залежності української економіки, що, у свою чергу зумовить оздоровлення соціально-економічної ситуації в державі.
3. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень.
Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.
Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції: а) фіскальна – залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна – коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.
Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. Ретроспективний аналіз засад формування і обслуговування державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити кілька етапів цього процесу.
Перший з них (1991 р.- І половина 1994 р.) характеризується безсистемним утворенням і нагромадженням боргу: залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією. На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. ( у тому числі зовнішній – ¾).
На другому етапі (ІІ половина 1994 р. – І половина 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв’язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.
Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на третьому етапі, що розпочався з ІІ половини 1997 р. Необхідність виконання Україною своїх боргових зобов’язаннь, у поєднанні зі світовою фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію. Дорогі та короткострокові внутрішні запозичення спричинили появу зловісної піраміди ОВДП, коли значна частина нових надходжень направляється на погашення попередніх випусків облігацій. Станом на 1 січня 2000 р., загальна сума державного боргу становить 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній – 12,4 млрд. дол. і внутрішній – 2,8 млрд. дол.