Держава в системі макроекономічного регулювання
Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездат¬ністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробницт¬ва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробницт¬ва і зайнятості. Назва «економіка пропозиції» є похідною від головної ідеї прихильників цієї теорії — стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить в собі обгрунтування рекомендацій економічній політиці і в першу чергу податковій.
Як уже зазначалося, згідно з кейнсіанською теорією податки впливають лише на сукупний попит. Прихильни¬ки теорії економіки пропозиції вважають, що податковий механізм може впливати й на сукупну пропозицію. На їхню думку, збільшення податків викликає інфляцію витрат через зростання середніх витрат на виробництво продукції. Крім того, при збільшенні податків на доходи домогосподарств зменшуються стимули до праці, а зрос¬тання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційних проектів, що скорочує сукупну пропозицію.
Пов'язуючи стагфляцію з надмірним рівнем оподатку¬вання, прихильники теорії економіки пропозиції виступа¬ють за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного опо¬даткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. На їхню думку, зниження податків збільшить безподатковий доход і заощадження, знизить рівень відсоткової ставки, внаслідок чого зростуть нагромадження та інвестиції. Крім того, для найманих робітників зниження податків на заробітну плату підви¬щить стимули до праці, що викличе збільшення про¬позиції робочої сили на ринку праці.
Оскільки зниження податків веде до скорочення бюд¬жетних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту. Для цього передбачається зменшити соціальні програми, скоротити апарат держав¬ного управління, відмовитися від малоефективних дер¬жавних витрат (наприклад, субсидій промисловим підпри¬ємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо). Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків викличе зростання реального ВВП як податкової бази, що поряд зі зниженням державних витрат забезпечить збалан¬сування державного бюджету.
Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною в середині 70-х років в умовах виникнення стагфляції, коли в економіці деяких країн спостерігалися одночасно інфляція і безробіття. Її прихильники виступили проти теорії адаптивних очікувань, згідно з якою очікування майбутньої інфляції формуються економічними суб'єк¬тами на основі попередньої та поточної інфляцій.
За цих умов реакція економічних суб'єктів на майбут¬ню інфляцію відбувається повільно, тобто з певним запізненням в часі. Вказане положення знаходиться в кон¬тексті кейнсіанської теорії і обумовлює відповідний меха¬нізм пристосування заробітної плати до зміни цін.Згідно з теорією адаптивних очікувань падіння сукуп¬ного попиту відносно потенційного рівня знизить ціни, але заробітна плата тимчасово не зменшиться, оскільки вона враховує адаптивно очікувану інфляцію, яка вища від фактичної. Завдяки цьому в короткостроковому періоді сукупна пропозиція під впливом зменшення сукупного попиту і зниження цін зменшиться стосовно потенційного рівня. Лише з часом, коли заробітна плата зменшиться пропорційно зниженню цін і викличе адекватне зменшен¬ня середніх витрат, сукупна пропозиція знову збільшиться до потенційного рівня. Отже, теорія адаптивних очікувань знаходиться в контексті кейнсіанської теорії і виходить із необхідності розрізняти сукупну пропозицію в коротко¬строковому та довгостроковому періодах.
Теорія раціональних очікувань спирається на іншу логіку, яка асоціюється з положеннями класичної теорії. Її прихильники виходять з того, що економічні суб'єкти спроможні діяти раціонально. Аналізуючи економічну інформацію, вони здатні визначити майбутні зміни. Іншими словами, економічні суб'єкти настільки раціональні, що можуть у своїх прогнозах враховувати не лише минулий досвід, а й майбутні зміни в економічній кон'юнк¬турі, в тому числі і зміни в економічній політиці держави. Володіючи здатністю передбачати майбутні зміни в економіці, вони спроможні приймати такі рішення, які найбільшою мірою відповідають їхнім інтересам.
Саморегулююча здатність економічних суб'єктів до раціональних дій може бути реалізована на практиці лише через ринковий механізм, тобто без державного втручан¬ня. Тому аналогічно класичній теорії теорія раціональних очікувань виходить із передумови, що всі ринки (як продуктів, так і ресурсів) є висококонкурентними. На таких ринках заробітна плата і ціни високоеластичні одно¬часно як у напрямі зниження, так і в напрямі зростання. На думку прихильників цієї теорії, нова інформація, яку одержують економічні суб'єкти, швидко відбивається на співвідношенні попиту та пропозиції висококонкурентних ринків і завдяки цьому рівноважні параметри економіки швидко відновлюються за умови повної зайнятості.
Зазначені вище положення обумовлюють відповідний механізм реакції економіки на економічні коливання. Згідно з теорією раціональних очікувань крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП. Якщо припустити, що держава планує в наступному році застосувати політику стимулювання сукупного попиту, то першим її наслідком буде зростання цін. Спираючись на цю інформацію, робітники будуть очікувати зростання цін і наступне зниження реальної заробітної плати. Тому вони наперед включать цю очікувану інфляцію до своїх вимог про підвищення номінальної заробітної плати. За цих умов пропорційно зростанню цін збільшаться середні витрати; у підприємців не відбудеться зростання прибутків і вони не погодяться збільшувати виробництво, тобто не відбудеться навіть тимчасового збільшення сукупної про¬позиції відносно потенційного рівня. Це означає, що раціональні очікування економічних суб'єктів виключа¬ють можливість виникнення короткострокової сукупної пропозиції, а існує лише сукупна пропозиція на рівні потенційного ВВП. Звідси висновок: стимулююча політи¬ка держави викликає лише прискорення інфляції і зовсім не впливає на рівень виробництва та безробіття. Тому вона є недоцільною і, на думку опонентів теорії раціональних очікувань, має два найбільш уразливих елементи: