Моделі економічного зростання Домара-Хародда та Солоу

ЕЗ = Y / Y = (І / k) / (І / Sy) = Sy / k(22)

Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у продукті (через яку оцінюється загальна схильність до заощаджень), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання продукту.

Згідно з формулою 22 економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу.

Таким чином, модель Домара-Харрода відображає зв’язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням.

Для більш точного визначення приросту продукту на одиницю капіталу дана модель враховує такий чинник, як темп зростання кількості населення, який віднімається від показника загального економічного зростання.

2. Модель Солоу (1956р.) враховує дію більшої кількості чинників, повніше відображає картину економічного зростання порівняно з моделлю Домара-Харрода. В 1987 році моделі Солоу було присуджено Нобелівську премію.

Модель Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Солоу використовує для своєї моделі економічного зростання виробничу функцію Кобба-Дугласа.

Основними рисами моделі Солоу є такі:

1.Враховано вплив трьох факторів – запасу капіталу, зростання населення та технологічного прогресу. У зв’язку з цим введено такі позначення:

у – приріст продукту на одного працюючого, або продуктивність праці;

k – приріст капіталу на одного працюючого, або капіалоозброєність праці;

L – чисельність працюючих;

п – приріст населення;

Е – ефективність технологічного процесу;

І – інвестиції;

К – капітал (основні фонди);

А – амортизація (вибуття) капіталу;

АN – норма амортизації;

S – заощадження;

S’ – норма заощадження;

С – споживання.2.Серед чинників зростання визначено ті, що мають короткотерміновий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довготерміновий (технологічний прогрес).