Фіскальна політика держави (бюджетна податкова політика)

хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік

оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в резу-

льтаті прийнятя рішень має досягатися покращення умов хоча б

одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погі-

ршуються.

У даному разі критерії Парето сформульовано в такий

спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми -

координації цілей екомічної політики. Адже забезпечення доб-

робуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним роз-

поділ ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у

економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне зна-

чення, може бути застосований і до інших проблем, там, де

йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за

Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про

оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація

міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого

В.Парето.

Для пояснення умов оптимальності в обміні використано

"криві байдужості". Передбачається, що дві людини володіють

певною кількістю благ, а їх "криві байдужості" мають такий

вигляд (система графіків 1).

Пояснення до графіків:

1. На графіку А зображено "криві байдужості" першого

учасника обміну, на графіку 2 - другого.

2. Перший учасник має певного товару х у кількості ОМ і