Міжнародна торгівля та валютні системи
Золотий стандарт також володіє двома недостатками:- головний недостаток золотого стандарту випливає з аналізу заходів пристосування, що він породжує. Країни, в яких діє золотий стандарт, повинні примиритися з внутрішньоекономічними процесами пристосування, приймаючи такі малоприємні форми, як безробіття і скорочення доходів з одного боку, а також інфляція - з іншого. Погоджуючись на золотий стандарт (фіксований валютний курс), країни повинні бути готові піддати свою економіку процесам макроекономічної перебудови. При золотому стандарті політика країни в значній мірі визначається змінами в попиті і пропозиції іноземної валюти. Якщо країна вже рухалася до спаду, втрата золота лише зменшить її грошову масу і посилить проблему. При міжнародній системі золотого стандарту країни повинні будуть відмовитися від проведення незалежної грошової політики.
- золотий стандарт може функціонувати до тих пір, поки один з учасників не вичерпає свої золоті запаси. Таким чином, якщо країна не є виробником золота і стикається з сталим його відпливом, то вона буде змушена на якомусь етапі відмовитися від золотого стандарту. Інакше кажучи, в якості офіційних резервів в цій системі виступає золото, і країни можуть виконувати вимогу про фіксовані валютні курси лише за умови, що у них є такі резерви.
Бреттон-Вудська система. "Велика депресія 30-х років" призвела до краху системи золотого стандарту. З метою розробки основ нової світової валютної системи в 1944 році у Бреттон-Вудсі була скликана міжнародна конференція союзних країн. В результаті цієї конференції було досягнуто домовленості про створення регульованих зв'язаних валютних курсів, яку називають Бреттон-Вудською системою. Нова система повинна була зберегти переваги колишньої системи золотого стандарту (фіксованих валютних курсів), відзначаючи при цьому її недостатки. Далі на конференції був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), покликаний зробити нову валютну систему реальною і дієздатною. Ця світова валютна система, що базується на відносно фіксованих валютних курсах і управляється через МВФ, проіснувала з деякими модифікаціями аж до 1971 року. МВФ і дотепер займає найважливіше місце в міжнародних фінансах.
Що представляла собою Бреттон-Вудська система регулювання пов'язаних валютних курсів? Що викликало її розпад? Зберігаючи традиції золотого стандарту, кожна країна - член МВФ була зобов'язана встановити золотий (чи доларовий) вміст своєї грошової одиниці, завдяки цьому визначаючи валютний паритет між своєю валютою і валютами всіх інших країн-учасниць. Далі, кожна країна була зобов'язана зберігати курс своєї валюти незмінним. Країни, що входили до Бреттон-Вудської системи, зобов'язані вносити вклади в МВФ в залежності від розмірів їхнього національного доходу, чисельності населення і обсягу торгівлі. Таким чином, країна могла б взяти короткострокову позику, необхідну для втручання в функціонування валютного ринку, забезпечуючи стабільність національної валюти.
Бреттон-Вудська система передбачала використання в якості міжнародних резервів золота і долару. Долар був визнаний в якості світових грошей по двом причинам. По-перше, США вийшли з другої світової війни з найбільш сильною економікою. По-друге, США акумулювали величезну кількість золота і за період з 1934 по 1971 роки проводили політику скупки і продажу золота іноземним фінансовим органам по фіксованій ціні 35 доларів за унцію. Таким чином долар переводився в золото по пред'явленню; долар став розглядатися як замінник золота і тому вважався "таким же добрим, як золото". Але, нажаль, зростання золотих запасів відставало від швидко зростаючих масштабів міжнародної торгівлі і фінансів. Тому отримав зростаючу роль світового валютного резерву. Країни світу одержували долар в якості резервної валюти в результаті дефіциту платіжного балансу США. По мірі того, як кількість доларів, що знаходилися на руках у іноземців, навально росла, а золоті резерви США скорочувалися, інші країни неминуче стали задавати питання: невже долар був дійсно "таким же добрим, як золото"? Спроможність США зберігати оборотність долару в золото ставала все більш сумнівної. Для збереження за доларом статусу резервних коштів необхідно було усунути дефіцит платіжного балансу США; але ліквідація дефіциту означала б виснаження джерела додаткових доларових резервів для системи. Ця проблема постала у весь зріст на початку 70-х років. Зштовхнувшися з сталим і зростаючим дефіцитом платіжного балансу США, президент Р.Ніксон 15 серпня 1971 року призупинив конвертованість долару в золото. Нова політика розірвала зв'язок між золотом і інтернаціональною вартістю долару, пустивши долар в "плавання" і дозволивши ринковим силам визначати його вартість. Вільне вагання долару позбавило Бреттон-Вудську систему фіксованих курсів підтримки.Керовані плаваючі валютні курси. Систему виниклу відтоді можна визначити, як систему керованих плаваючих валютних курсів. З одного боку, загальновизнано, що змінні умови економічних відносин між країнами вимагають постійних змін валютних курсів для запобігання стійких негативних чи позитивних сальдо платіжних балансів; валютні курси повинні мати можливість плавати. З іншого боку, короткострокові зміни валютних курсів, можливо посилені спекулятивними операціями купівлі-продажу, можуть викликати часті і значні їхні коливання, що призводить до порушення торгівельних і фінансових потоків. Тому існує спільна домовленість, що центральні банки різних країн повинні купувати і продавати іноземну валюту для вирівнювання подібних коливань валютних курсів. Іншими словами центральні банки повинні "управляти" короткостроковими спекулятивними змінами курсів валют своїх країн, або стабілізувати їх. Ці найважливіші моменти були зафіксовані в 1976 році провідною групою країн-учасниць МВФ. Таким чином, в ідеалі нова система придасть не лише довгострокову гнучкість валютним курсам, необхідну для вирівнювання незбалансованих платіжних балансів, але й забезпечить їхню достатню довгострокову стабільність з метою підтримання і стимулювання міжнародної торгівлі і фінансів.