Фіскальна політки держави (Бюджетно-податкова політика)

У минулому зростання державного боргу було зв”язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге,уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв”язаними з державним боргом є такі:

-виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

-виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;

-виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;

-запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обгрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

1)скорочення бюджетних витрат;

2)пошук джерел додаткових доходів;

3)випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

4)позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд.дол., а в деякі роки – 200 млрд.дол.. В 1991 р. загальна сума боргу склала більше 3 трлн.дол.. В результаті цього платежі держави по процентах збільшились з 53,3 млрд.дол. в 1980 р. до 154 млрд.дол. в 1988 р., тобто з 2% по відношенню до ВНП до 3,3 %, що означало збільшення з 3989 дол. до 10568 дол. в розрахунку на одного жителя країни.

По науково обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг не руйнує господарство країни і не приводить до гострих соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки.