Забруднення морських вод
Забруднення морських вод відбувається нерівномірно. Особливо піддаються забрудненню прибережні та шельфові області, міжматерикові та внутрішньоматерикові моря, куди виноситься потік стічних вод річками; цьому сприяє також розташування у прибережних районах суші значної частини промислових підприємств, а на низькодолах - землеробських угідь. Для районів шельфу найбільш характерне нафтове забруднення. Здатність морських вод до самоочищення від нафтового забруднення залежать від географічної широти, температури води, розміру хвилювання на поверхні моря і т.д. Так, при низьких температурах розкладення нафтопродуктів, які потрапили у морську воду, відбувається повільніше, що призводить до їх накопичення і шкідливого впливу. Дуже широко в морських водах розповсюдились пестициди, половина яких надходить із повітря, а решта виноситься із агроекосистем поверхневим стоком. Дампінг радіоактивних відходів призвів до підвищення радіоактивності деяких районів (Ірландське море, Японське море, північно-східна частина Атлантики, тихоокеанське узбережжя США та ін.).
Особливості екосистеми і антропогенного забруднення Чорного моряНижче наводиться стисла характеристика ЕС і факторів антропогенного забруднення Чорного моря, яка базується на матеріалах академіка НАН України Ю.П. Зайцева [34].
На місці сучасного Чорного моря в різні відрізки геологічного часу існували басейни, які мали інші рисі біотопу і біоценозу: Сарматське море (5-7 млн. років тому), Мотичне море (2-3 млн. років тому), Понтійське озеро-море (1,5-2 млн. років тому), Чаудинське озеро-море (біля 1 млн. років тому), Давньоевксінський басейн (400-500 тис. років тому), Карангатське море (100-150 тис. років тому), Новоевксінське море (18-20 тис. років тому). Релікти палеобіоценозів є в сучасному Чорному морі.
Черное море відноситься до внутрішніх морів, які в тій або іншій мірі оточені сушею; за мірою ізольованості від Світового океану воно поступається тільки Азовському морю. Площа акваторії Чорного моря - 423 тис. км2 , об'єм його вод - 547 тис. км3. Максимальна глибина - 2112 м. Площа шельфу (глибини 150-200 м) біля 100 тис. км2, з них 64 тис. км2 - в північно-західній частині Чорного моря (ПЗЧМ) навпроти берегів України, Румунії і Болгарії. Ширина шельфу досягає 150-180 км, однак в районах, прилеглих до гористої місцевості звужується до 10 - 2 км. Довжина берегової лінії складає 4340 км (в тому числі в межах України - 1628 км). Береги характеризуються ландшафтною різноманітністю. Водозбірний басейн нараховує більше 300 річок. Площа водозбірного басейну (більше як 2,3 млн. км2) охоплює території 22 країн Європи і Малої Азії. Місце, де річкові води зустрічаються з морськими, називається гідрофронтом.
Водний баланс Чорного моря виражається такими величинами (км3 в рік): приходні статті - річковий стік (346), атмосферні опади (119), нижньобосфорська течія (176), верхньокерченська течія (32), усього - (694); витратні статті - випаровування (332), верхньобосфорськц, течія (340), нижньокерченська течія (32), усього - 704 км3 в рік.
Солоність моря в центральних частинах біля поверхні складає близько 18 г/кг, а в ПЗЧМ знижується до 15 г/кг і нижче (особливо в пригирлових частинах). З глибиною солоність підвищується і на 200 м становить 20,5 г/кг, а на 2000 м - 22,4 г/кг. Максимальні значення солоності (вищі за ЗО г/кг) спостерігались в нижньобосфорській течії.
Температура води в центральній частині моря в літній час досягає 23-24 °С, біля берегів до 28-30°С. Нижче - шар холодної води і на глибині 150 м протягом року зберігається температура 8,6°С; ще глибше вона підвищується до 9°С і такою зберігається до дна. На глибинах від 50 м в центральних частинах моря до 100-150 м і до 100-150 м на шельфі відмічається «холодний проміжний шар» - від 7,2 до 7,5°С. У зимові місяці температура в південних частинах моря знижується до 10-13°С, в північних - до 4-5°С.
Низька солоність і низька зимова температура в Чорному морі були перешкодою для проникнення в неї середземноморських гідробіонтів. Іншою особливістю біотопу є сірководневе зараження; біля 87% об'єму вод позбавлені О2 і забруднені H2S міститься на глибинах від 150-200 м і до дна моря. Вміст H2S в морській воді коливається від 0,19 мг/дм3 на 150 м, до 0,83 мг/л на 200 м, 2,34 мг/дм3 на 300 м, 8,48 мг/дм3 на 1000 м, і 9,6 мг/дм3 на 2000 м. Верхній кордон H2S коливається, але не виявляє істотних тенденцій до підйому.
Донне відкладення представлені піщаними, мулкими, кам'янистими, галечними, перехідними (мулко-піщаними, галечно-піщаними, глинисто-піщаними) і іншими утвореннями, з якими пов'язані певні угруповання гідробіонтів.
Гідробіонти Чорного моря представлений 3774 видами (в т.ч. 1619 - грибів, водоростей і вищих рослин, 1983 - безхребетних тварин, 168 - риб, 4 -морських ссавців). Для порівняння: в Середземному морі нараховують 8000 видів (в т.ч. 500 видів риб). Однак по масі ЖР на одиницю поверхні і по біологічній продуктивності Чорне море перевершує Середземне. Основні систематичні групи фітопланктону -діатомові, дінофітові, кокколітофоріди, зелені, евгленові, синьо-зелені; всього 745 видів одноклітинних водоростей. До складу зоопланктону входить багато різних видів: від одноклітинних найпростіших до ікри і личинок риб. Широку популярність отримали ночесвітки і гребневики-плевробрахії. Фітобентос представлений 304 видами донних водоростей, пристосованих в основному до глибин 5010 м (цистозіра, філофора, тостера і ін.), а також дрібними одноклітинними водоростями (400 видів). Бактерії планктону і бентосу вельми різноманітні. Глибше 200 м (в сірководневій зоні) наявні тільки анаеробні сульфатредуцюючі бактерії, а в кисневій зоні - аеробні бактерії, чисельність яких велика (до значна 75 млн. в 1 мл води в нейстоні).Організми зообентосу зустрічаються на березі (мармуровий краб), біля кромки моря (молюски) і на глибинах (мідії). Мідія харчується дрібним планктоном і завислими органічними частками, які збирає, проціджуючи за добу до 200 м3 морської води. До зообентосу відносяться морські жолуді (балянуси), актинії, устриці, морські таргани, краби, молюск рапана, мії і т.д., які разом з фітобентосом утворюють угруповання донних організмів. Нейстон населяє самий верхний шар води товщиною до 5 см (личинки черв'яків, молюсків, креветок, крабів; ікра, мальки риб і т.д.). Як відмічає Ю.П. Зайцев, більшість мешканців хоча б короткий період входять до складу нейстону. Основну частину нектону складають риби; нараховується біля 200 видів іхтіофауни (в т.ч. 186 морських видів):