Чорнобиль не має минулого часу
Чорнобиль не має минулого часу
Минуло 20 років, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він ”зачепив своїм недобрим крилом”, і тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі. Хвилює ця трагедія і нас, учнів 11-го класу. Тому 14 квітня пам’яті Чорнобилю нашим класом була проведена конференція. Завдання цієї конференції полягало у збереженні природи, у пильності та обережності людей, тому що безвідповідальність породжує трагедію. На нашу конференцію було запрошено ліквідатора Чорнобильської катастрофи – Соцького Володимира Йосиповича. З його слів ми дізналися наскільки небезпечна позбавлена контролю сила атома і як неймовірно важко вгамувати її. І саме про ці факти мені хотілося б повідомити й вам.
Весною 1986 року назва невеличкого провінційного містечка Чорнобиль, що на півночі України, стала відома цілому світові. 26 квітня, 20 років тому вночі , коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенсь¬ке полум'я. Наша країна вперше зустрілася з та¬кою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю. А цим часом країна безтурботно готувалася до святкування 1-го травня. Засоби масової інформації повідомляли, що нічого страшного не сталося, хоча ще цього дня почалась евакуація жителів міста енергетиків - Прип’яті. На дезактивацію території було „кинуто” військові частини. Всіх цих людей на¬правляли в самісіньке пекло, нічого не пояснивши і не надавши достатніх засобів захисту — потрібно було терміново локалізувати джере¬ло радіації. І нікого не турбувало, що мине небагато часу, і тисячі, тисячі лікві¬даторів, здорових молодих людей, почнуть хворіти та помирати. Небаченого масштабу трагедія звалилася на плече нашого народу. Хто ж винен у ній? Вина у цьому – халатність та безвідповідальність. Усе цвіло - смерть прийшла невидимо. Ніхто не варив, бо подібного ще не траплялося . Люди проявляли героїзм, ліквідовували залишки аварії, але такого масштабу наслідків ніхто не чекав. Перши герої загинули вся, а скельки ще хворих, скельки народилося дiтей-калiк!
Чорнобильське лихо... Радіація... Радіонукліди... Скільки тривоги внесли цi слова в наше життя! З'явились новi тривоги, i головна з них - про майбутнє нашої планети. „Бiда причаїлася скрiзь: i в грунтi, й у водi, у повiтрi, в їжi. Я бачив, якими народжуються птахи, тварини у цiй страшнiй "зонi"... Побачив один раз, а не зможу забути, мабуть, нiколи...”,- розповідав нам В.Й. Стоцький. Чорнобиль і досі дає про себе знати. Радіоактивне забруднення величезних територій, рік і озер, міст та сіл... Головним на Землі лишається людське життя, і саме воно опинилося під загрозою. Ні для кого не є секретом, що після Чорнобильської трагедії померло багато людей, ще більше захворіло, і страшні показники продовжують неухильно зростати. У дорослих частота захворювань підвищилась у два-три рази, у дітей — в десятки разів. Відбу¬вається послаблення імунної системи. Особливо страшно це відбилося на дітях— мутації, неймовірні захво¬рювання, численні порушення функцій організму...
Така ціна злочинної недбалості посадових осіб. Але чи можна оцінити збиток? Адже, чудовими краєвидами, врожайними садами, прекрасними лісами славилася чорнобильська земля. Та тільки до жахливої позначки, до квітневої ночі 1986-го року. відтоді ця земля стала називатися зоною -„скаліченою”. І якщо від атомної катастрофи здригнулись серця всіх землян, то слово „зона” не перестає боліти у цих серцях вже 20 років і ще надовго залишиться в пам’яті людства. Бо біль не вщухає, тривога не полишає людей. Чорнобиль назавжди залишиться в наших душах чорною страшною безоднею...
Ось такою конференцією відзначили ми, одинадцятикласники школи №1, де з 1 класу поглиблено вивчається німецька мова, тиждень німецької мови. Вчителька німецької мови Попова Зоя Сергіївна запропонувала нам провести таку конференцію і ми доклали мовних та інтелектуальних зусиль, що й привело до успіху. Присутніми на конференції були 9- класники.Роль 11- класників на конференції була зовсім не роль учнів, а навпаки це були дорослі, досвідчені працівники за різним фахом. Оксана Ващук була вчителькою біології, Яровий Віктор – міністром охорони природи, Яна Холявко – головним архітектором, Ольга Барановська – лікарем, Ярослав Краснолуцький та Сергій Щуров були вченими - експертами. На нашу конференцію був запрошений гість. Це був ліквідатор Чорнобильської катастрофи –Стоцький В.Й. Це був один із тих людей, які бачили цю страшну катастрофу на власні очі. Він розповідав нам про все те, що пережив сам. Коли він говорив, всі учні з задоволенням слухали його, ніхто навіть не поворухнувся лишній раз, як це завжди буває. Наприклад я, коли слухала і дивилася на цю людину, то мені було дуже страшно. Ця розповідь дуже зворушила моє серце. Адже скільки людей загинуло через цю трагедію, скільки залишилися інвалідами. Стоцький був командиром. Його команда складалася з 90 чоловік, які порушили закон і були засуджені. Та навіть вони всіма силами хотіли допомогти. Хоч і в них були великі проблеми з законом і з ними, впевнена, поводились на так як з іншими, вони все одно, як і інші боролися за кожну секундочку свого життя і життя ближнього.
І на сьогоднішній день в нас немає жодної гарантії, що така трагедія не повториться. Але в першу чергу, люди повинні спочатку стежити за собою і за своїми вчинками. Нам, всім людям, потрібно охороняти нашу природу. Адже, вона така прекрасна, така мальовнича і така ніжна.. Невже ми будемо самі її засмічувати і вбивати?