Стан та оцінка загроз в екологічній сфері
Стан та оцінка загроз в екологічній сфері
Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, без обліку важливої для всіх нас моделі людина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми, чинники, які насамперед визначили цей кризовий стан.
Для більш детального огляду цієї проблеми здійснимо невелику подорож до тих часів, коли людство не турбували питання екологізації,
чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості, кінцевості ресурсів.
Починаючи з 18-го століття, у межах території України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об'єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початок ХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складу якої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів.
Важливим чинником формування стосунків суспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росії стала зміна структури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою 1909 року. Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водні об'єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства - розорювалися дикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо.
Негативні зміни у природному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість серед науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межах території України був створений перший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідні об'єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли.
На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів, а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво і призвела до різкого зниження його продуктивності. Одним із наслідків такої політики на українських землях став голодомор 1932-1933 років. На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна риса ментальності українців - любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна.
На виконання рішень органів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні роки, зокрема датованого 1948 роком "Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”, було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі на площі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм), але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, під час будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурному аспекті. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бур.
Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних і культурних проблем.Аварія на ЧАЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою, десятиліття якої припадало на 1996 р. В результаті понад 41 тис. км2 території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис. га орної землі та 46 тис. га лісу за рівнями забруднення, що перевищують 15 кюрі на квадратний кілометр (Кі/км2), вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200 кКі.