Глобальна_екологічна_криза

Догма 1. Першочерговим завданням є збереження природи. Однак єдиним радикальним способом збереження природи було б знищення людства. Своєю матеріально — виробничою діяльністю людина перетворює природу, тобто змінює її, не заради цікавості, а внаслідок суті свого буття. Зміна, а не збереження, є способом життєдіяльності людини. Інша справа, що людина для підтримки нормальних умов існування повинна постійно компенсувати свій дестабілізуючий вплив на природу іншими перетвореннями. Першочергове завдання людства — це забезпечення стабільності свого розвитку, динамічної рівноваги системи “Природа—Суспільство”. Причому, по мірі свого розвитку людина вимушена все більше брати на себе управління станом природи, оскільки її природні сили вже не можуть компенсувати антропогенний вплив.

Догма 2. Екологічні проблеми — породження сучасного світу, ще в недавньому минулому відносини з природою були гармонійними. Це розуміння породжує ідеалізацію минулого життєвого укладу, лежить в основі лозунга “назад до природи”. Причина виникнення цієї догми — некритичне ставлення до історії, слабке знання її реальних фактів. Людство протягом всього свого існування стикалося і більш або менш успішно вирішувало екологічні проблеми. Відмінність нашого періоду історії в тому, що ці проблеми набули глобального характеру.Догма 3. У майбутньому можна повністю вирішити екологічні проблеми. Ця оптимістична позиція сформувалася під впливом реклами досягнень НТП, його потенційних можливостей. При цьому випускається з уваги, що всяке досягнення техніки нарівні з корисним ефектом дає і побічний, екологічний вплив якого спочатку непередбачуваний. Наприклад, навіть найбільш чиста енергетика – сонячна — дає побічний продукт у вигляді теплового забруднення, тому також має екологічні межі свого розвитку.

Висновок: руйнування догм екологічної свідомості, формування наукововивіреного екологічного імператива в мисленні кожного є людинонеобхідною умовою виживання людства.

Все вище сказане, по суті, означає постановку проблеми про необхідність якісно нового типу цивілізаційного розвитку, який повинен прийти на зміну сучасній цивілізації і подальшу розробку всепланетарної стратегії його реалізації. Не “затаїтися” в очікуванні, відмовившись від всіх досягнень НТП, не “повернутися до природи” в примітивному значенні цього заклику, а піднятися на якісно новий рівень взаємовідносин природи і суспільства, забезпечити їх стабільність, урівноважений взаїморозвиток.

Проблеми. Проблеми. Проблеми. Вони торкаються інтересів людства як єдиного цілого. Визнання екологічного інтересу пріоритетним перед політичним, економічним і військовим відповідає загальнолюдським цінностям, тобто вищим цінностям життя і культури. Так екологія органічно пов’язується з моральністю; захист природи, захист навколишнього середовища — з гуманністю. Давній принцип “ахімси”, як принцип благоговіння перед життям, виявляється визначальною основою у взаємовідносинах Людини, Суспільства і Природи як середовища мешкання людей.

ВИСНОВКИ.

Сформулюємо тепер деякі основні висновки, до яких можна прийти внаслідок аналізу вищевикладеного матеріалу. Головний з них полягає в тому, що подолання існуючих екологічних труднощів в принципі можливе. Воно витікає як з аналізу історії взаємовідносин людини і природи, так і з потенцій сучасного етапу цих взаємовідносин, можливостей науки, техніки, культури в широкому значенні цього слова. Однак, для подолання існуючих екологічних труднощів — і це другий висновок — необхідні істотні зміни в напрямках розвитку науки і техніки ( реформування існуючих дисциплін глобальної екології і інш., розробка нових методів і підходів до дослідження взаємовідносин людини і природи і т.п.), а також виробництва і управління.

Гармонізація взаємовідносин людини і природи цінна не тільки у власне екологічному значенні. Вона важлива також і для розв’язання інших проблем. Екологічно виправдані рішення є в той же час і соціально — позитивними, остільки, оскільки сама людина і суспільство загалом є частиною природи в широкому значенні слова.

Завдання гармонізації відноситься до тих ще далеких етапів розвитку взаємодії людини з природою, коли в противагу нинішньому глибокому конфлікту з природою буде створена реальна основа для єдності людини з природою. Але ми не маємо права нехтувати навіть віддаленою перспективою, залишати її без уваги заради невідкладних сьогоднішніх проблем. І тут є що сказати філософу. Він, в противагу колишнім ідеям “боротьби з природою” може висувати якщо не програми гармонізації відносин з всіма живими істотами на землі, то щонайменше продумані ідеали етично зрілих, духовно осмислених відносин зі світом; філософія здатна внести чималий внесок в підготовку інтелектуально — психологічного клімату для прийняття і втілення таких ідеалів, стимулювати творчий пошук безконфліктних форм взаємодії з природою і поступового пом’якшення існуючих жорстких установок по відношенню до природи.Широта і різноплановість порушеної проблеми, а також обмеженість обсягу даної роботи не дозволили провести аналіз всіх її сторін. Однак внаслідок загального огляду різноманітних позицій і думок, які прямо або непрямо зачіпають філософські аспекти взаємовідносин людини і природи, видно, що подальша розробка стратегії розвитку відносин в даній системі, визначення місця Людини у Всесвіті є одним з найважливіших завдань сучасності. І ніякими напівзаходами це завдання вирішити неможливо. Modus vivendi, або спосіб існування суспільства і природи, в ідеалі повинен бути таким, щоб негативний вплив природи на суспільство і суспільства на природу був мінімальним, що не порушує стійкості обох систем. Основні принципи стабільних відносин стосуються поведінки людини і по своїй суті не можуть бути нічим іншим, крім імперативів, або, згідно В.І.Далю, наказів до неодмінного виконання. Якщо суспільство керується екофільними імперативами, то це і є гарантією екологічної рівноваги основи стабільності природи і суспільства. Історія світової цивілізації вчить, що вихід з екологічної кризи полягає в тому, щоб творчо відповісти на виклик сучасної ситуації і докорінно змінити суспільно-виробничу технологію і основні форми взаємовідносин людини і природи. Основним світоглядним принципом взаємовідносин людини і природи повинен стати принцип гармонії людини і природи як двох відносно самостійних частин єдиної системи, що розвиваються кожна по своїх законах, але які в той же час внутрішньо нерозривно пов’язані.