Екологія_людини
Внаслідок цього спостерігається дивовижний процес соціального детермінованого прогресу мозку як матеріального органа мислення. Величезна пластичність мозку і ерудованість та навчання людей виключають фатальне значення генетичної програми.
Вважається, що здатність творчо діяти зумовлена генетичними задатками мозку, але реалізація і розвиток відбувається протягом життя і являють собою відображення тотожність і протилежності мислення й буття. І мислення і буття реалізуються в трудовій діяльності як специфічній рисі людства. Це було доведено експериментально в роботі зі глухонімими дітьми.
При аналізі індивідуальної взаємодії біологічного й соціального в індивідуума природні особливості мають велике значення.
Фундаментальними працями академіка Павлова доведено, що темперамент людини — природжена риса, яка характеризує динамічні особливості психічної діяльності індивідуума. За темпераментом не можна судити про здібності і можливості особи. Він тільки відбиває динамічні особливості людської поведінки (вчинки, особливості поведінки). Проте остаточне формування темпераменту в багатьох випадках залежить від морально-вольових якостей характеру,
пов'язаних із діяльністю людини.
Характер — це складна система людської психіки. В його формуванні провідна роль належить умовам життя і діяльності людини. Між темпераментом і характером існує тісний взаємозв'язок. Темперамент не може бути перепоною для розвитку як суспільно цінних властивостей індивідуума, так і негативних Його вад. Генетично детерміновані властивості темпераменту — це тільки передумова для виховання, навчання, формування характеру, розвитку розумових і фізичних здібностей.Дослідження останніх років дають змогу зробити висновок, що навіть формально динамічна сторона психічних процесів — при очевидній генотиповій зумовленості їх елементів в умовах нормального генотипу — не є жорстким, генетично детермінованим “каркасом" для розвитку особи. Реалізація цих процесів залежить більше від умов розвитку, які несуть у собі як компонент природного, біологічного, так і життєвого досвіду (Н. П. Дубинин, 1982).
Властивості нервової системи людини не впливають безпосередньо на зміст психіки і результативність діяльності. Вони стосуються тільки динамічного боку поведінки, впливають на темпи засвоєння знань, формування навичок.
У сфері пізнання природне в людині поширюється насамперед на сферу чуттєвого пізнання й динамічну сторону функціонування мозку. У цьому процесі беруть участь органи чуття, за допомогою яких людина отримує інформацію з природного довкілля. Кожна людина мас унікальну гаму чуттєвого пізнання. Це накладає суттєвий відбиток на характер сприйняття, на процеси людського пізнання і, на відміну від тварин, не обмежується процесами чуттєвого пізнання, а вживається на рівні абстрактного мислення в поєднанні з практикою.
Абстрагування, на відміну від простого сприйняття предметів і явищ, як прямий наслідок функціонування органів чуття — це здатність людського розуму до творчості. Вона виникла в результаті закріплення набутих у минулому досвіду і навичок праці та знань.
Немає сумніву в тому, що люди біологічно різні. Вони по-різному сприймають одні й ті самі явища, мають різні природні здібності, нахили і риси характеру. Але все це свідчить лише про їх різні біологічні можливості, а не про -те, що в їх генах уже записаний відбиток тих форм життя, які складаються під впливом існуючих суспільних відносин.
Таким чином, біологічне в людині — це тільки передумови, хоч і дуже важливі, для пізнання законів розвитку природи й суспільства.
Світогляд особистості формується передусім під впливом соціальних факторів. Соціалізація біологи людини пронизує все її життя. Людина живе у світі соціальних потреб, які формують її психічне життя, якісно відмінне від психіки тварини. Усі людські риси виникли в результаті історичного розвитку виробничої діяльності людини.
Наука, культура, право, мораль і т. ін. формувались і формуються під впливом певних суспільних відносин.
Таким чином, сутність особистості людини являє собою сукупність суспільних відносин. Її розвиток потребує біологічних передумов, а зміст і подальший прогрес визначаються соціальними закономірностями. Не можна вважати, що всі питання щодо механізму взаємодії спадкових і набутих властивостей у сфері поведінки людини до кінця з'ясовані. Зрозуміло, що прогрес людського роду базується на універсальній можливості всебічного розвитку його соціальної сутності, передумовою якої є специфічні людські і водночас соціально неспеціалізовані біологічні основи.