Сучасна екологiчна криза в контекст християнського свiтогляду

Вiдшукуючи причини екологiчної кризи, дослiдники, як правило, не безпiдставнi в своїх зверненнях до науки і технiки. При цьому висловлюється припущення, що саму можливiсть розвитку останнiх пiдготувало християнство ще на початку xx столiття, ця обставина розцiнювалась як одна iз християнських заслуг. Згодом ситуацiя змiнилась: iз заслуги вона переросла в провину. Захiдному типовi свiтовiдношення, основаному на iудеє-християнськiй традицiї, все частiше протиставляють визначення мiсця людини релiгiями сходу. В своїй працi "iсторичне корiння нашої екологiчної кризи" л. Уайт дорiкає християнство в тому, що воно, зокрема, витiснило язичницькi "бар'єри" захисту природи вiд активностi людини, позбавивши природнi "об'єкти духiв-охоронцiв". Звинувачуючи в цьому християнство, не слiд забувати i про те, що в "дохристиянськi часи" iснували не лише анiмiзм, фетишизм, тотемiзм i землеробський культ. Серед раннiх форм релiгiї, що "вiдображали" обмеженiсть людського буття, iснували й такi, якi виникли iз небажання миритись iз цiєю обмеженiстю, вiдступати перед лицем природних стихiй. Духiв не лише боялись i вшанували, а й прагнули використати їх з метою впливу на навколишнiй свiт. До таких форм належать магiя i шаманство. Саме магiї ми зобов'язанi iсторично першими iдеалами активного вiдношення до свiту : вона "моделювала" творчу дiяльнiсть i давала соцiоморфний проект вирiшення природної проблеми, генеруючi нову форму спiлкування. Магiя була першою своєрiдною спробою пiдкорити реальний свiт волi людини за допомогою закликань, жертвоприношень, обрядiв, тощо. Мабуть чи не тому християнська теологiя середньовiччя i витiснила магiю iз сфери розумного свiтопорядку в область демонiчних сил. Отже, християнство витiснило не лише язичницький анiмiзм, а й магiю.

Що ж стосується iудеє-християнської традицiї, то вона дiйсно закрiпила в певнiй мiрi володарювання людини над природою. Такою владою надiлив людей християнський бог: "… й да владычествуют они над рыбами морскими, и над птицами небесными, и над всею землею…", – читаємо в книзi буття (быт.,1, 26 ). Надiливши владою, благословив: " плодитесь и размножайтесь, и наполняйте землю и обладайте ею " ( быт., 1, 28). Але так звана християнська санкцiя на володарювання означає не лише санкцiю пiдкорення людинi землi, але i санкцiю її збереження. Настанови щодо дбайливого використання людиною природи, її вiдновлення зустрiчаються в багатьох книгах. Старого завiту. Хiба не про це, наприклад, одна iз заповiдей, що входить до складу моiсеєва законодавства : "шесть лет засевай землю твою и собирай произведения ее, а в седьмой оставляй ее в покое, чтобы питались убогие из твоего народа, а остатками после них питались звери полевые…" (исх., 23, 10-11). Трудова дiяльнiсть, спрямована на задоволення людських потреб i пов'язана з експлуатацiєю природи, не скасовується i новим завiтом: " хлеб наш насущный дай нам на сей день", – молиться спаситель. (мф., 6, 11). Але поведiнка людини, що загрожує природi, знову ж таки не схвалюється : "не собирай себе сокровищ на земле", – попереджує господь (мф., 6, 19 ), " какая польза человеку, если он приобретет весь мир, а душе своей повредит ?" (мф., 16, 26 ). Iз євангельських притч також видно, наскiльки безрадiсне майбутнє божевiльних, що турбуються лише про розширення своїх житниць. (лк., 12, 16-21)

Таким чином, санкцiоноване християнством володарювання є одночасно i санкцiонованою вiдповiдальнiстю людини перед творцем за створене. Не слiд також забувати i про те, що iсторично християнство розкололось на три напрямки : православ'я, католицизм i протестантизм. I хоч для всiх них святим письмом залишається бiблiя, вiдмiнностей стосовно визначення мiсця людини в свiтi та її призначення iснує немало. Звiдси i те, що вiдношення християн до природи на грецькому сходi i латинському заходi було неоднаковим. Вiзантiйцi сприймали природу як систему символiв, за допомогою яких бог напiввiдкрив людям свою всемогутнiсть. Тому вiдношення людини ло природи було спроектоване на осягнення божественної iстини шляхом розшифровки цих символiв. В речах зовнiшнього свiту iстина iснує одвiчно, будучи проголошеною "божественим одкровенням". Але в силу свого божественного (надприродного) характеру, вона не може адекватно сприйматись на чуттєвому рiвнi, оскiльки почуття теж природнi. Тому на природному," речовинному" рiвнi явлення iстини можливе лише як знак, який потребує тлумачення, розшифровки. Оволодiння iстиною в знаках є божественим задумом їх творення. Таке знання спрямоване не на зовнiшнiй свiт як кiнцеву мету пiзнання, а на оволодiння через цей свiт божественою iстиною, яка є таємницею людського буття. Воно iменується софiєю-мудрiстю i вступає в такому планi як своєрiдне розгадування таємницi власного "я".Таким чином, православ'я проторує свiй шлях пiд "знаком" софiї, формуючи софiйно-плюралiстичний пiдхiд до свiту, екзистенцiальне (орiєнтоване на " внутрiшнiй свiт" людини) його бачення. На споглядання "внутрiшньої" людини i неосяжних глибин духу були зорiєнтованi вже грекомовнi апологети, дiяльнiсть яких знайшла вiдображення в екзегезi i апофатичнiй теологiї.

Що ж стосується заходу, то тут уже до xiii ст. Богословський погляд на природу сформувався в виглядi "натуральної теологiї". Замкнута на природу трiада як вiдображення божественої трiйцi з'являється вже в августина: до речей – в речах – пiсля речей. В xi ст. Ансельм кентерберiйський своїм онтологiчним доказом буття бога проторував новий для теологiї шлях – через природу до бога, тобто "пройшов" по вказанiй трiадi в зворотному напрямку. З xii ст. Цей хiд – основа для виникнення нових систем, в тому числi i для системи доказiв буття бога фомою аквiнським. Натуральна теологiя i забезпечила санкцiю церкви на розвиток наук, що пiзнiше дозволило ф. Бекону обгрунтувати iдею пiдкорення природи. Протестантизм, який виникає в xvi ст. Як реакцiя на негативнi явища в католицькiй церквi, "коректує" i християнськi догмати. Протестантський догмат про "абсолютне приречення людей" подiлив їх на "обраних" та "засуджених". Головнi показники обраностi – сила вiри, продуктивнiсть працi i успiх у справах. Кмiтливiсть у справах i багатство стали богоугоднi. Отримати нижчий прибуток при можливостi отримати виший означає грiшити перед богом. Така "протестантська етика" не могла не сприяти органiзацiї суспiльства i виробництва, науки i технiки, нацiлених на пiдкорення природи.