Іноземні інвестиції

3. придбання, не заборонене закономУкрани, нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів у вигляді акцій, облігацій та інших ціних паперів;

4. придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресрсів на території України;

5. придбання інших майнових прав, в інших формах, не заборонених законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарскої діяльності України.

Державні гарантії захисту іноземних інвестицій. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарскої діяльності, а для окремих об’єктів – пільговий режим.

Законом встановлюються гарантії для іноземних інвесторів у разі зміни законодавства, щодо примусових вилучень, а також незаконих дій державних органів та їх посадових осіб в разі припинення інвестиціної діяльності, гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Гарантується компенсація і відшкодування збитків, завданих іноземним інвесторам внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами чи їх посадоаими особами щодо іноземного інвестора.

Державна реєстрація та контроль за здійсненням іноземних інвестицій. в ідбуваються згідно “Положення про порядок державної регістрації іноземних інвестицій” , затвердженого постановою КМУ від 07.08.1996 р. №928.Закон України “Про загальні засади створення і функцірнування спеціальних (вільних) економічних зон” (13.10.1992 р.) встановлює, що метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземним інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. Тут запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних та фізичних осіб.

Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначається Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Спеціальні (вільні) економічні зони можуть бути різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки техноліси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банкові тощо.

Указ Президента України “Про угоди про розподіл продукції” (25.05.1995 р.) регулює відносини, що виникають у процесі укладання, виконання та припинення угод про розподіл продукції, визначає основні правові вимоги до таких угод, а також особливості правовідносин щодо користування надрами на умовах розподілу продукції.

Указ визначає, що компенсаційна продукція – це частина виробленої продукції, що власність інвестора в рахунок компенсації його витрат; прибуткова продукція -- та частина виробленої продукції, що розподіляється між інвестором і державою та визначається як різниця між виробленою і компенсаційною продукцією; пункт виміру – це пункт, у якому відповідно до угоди про розподіл продукції здійснюється вимір виробленої продукції та її розподіл на компенсаційну та прибуткову.

До повного відшкодування витрат інвестора частка копменсаційної продукції не може перевищувати 70% загального обсягу виробленої продукції. Жодна з сторін не має права розпоряджатися виробленою продукцією до її розподілу без письмового погодження з іншими сторонами угоди.

Указ визнає порядок визначення витрат, які підлягають відшкодуванню інвестору компенсаційною продукцією.