Регулювання цін та ціноутворення

Методи регулювання цін. Держава здійснює вплив на ціни, використовуючи прямі (адміністративні) і непрямі (економічні) методи. Економічні методи є основними в практиці країн з ринковою економікою, оскільки вони не порушують дії ринкового механізму. Вони полягають в зміні податків, облікових ставок, митних тарифів, імпортних квот, еміссії грошей і т. д. Наприклад, зниження непрямих податків в період сильної інфляції сприяє зниженню цін, стримує інфляцію. Полегшання імпорту товарів в країну посилює конкуренцію на національному ринку і сприяє зниженню цін. Обмеження еміссії грошей зменшує сукупний платоспроможний попит і також стримує ріст цін. Податкові, кредитні пільги, прямі державні субсидії і дотації сприяють зниженню витрат виробництва і відповідно — цін.

Адміністративне регулювання цін здійснюється різними методами, число яких в ФРН, Бельгії, Італії, Голандії в повоєнний період складало 2-5, а у Франції — 14. Широко використовується “заморожування” цін, тобто їх примусова стабілізація за певний період. У Франції при методі “таксації” уряд сам встановлював та змінював ціни, виходячи з даних, наданих підприємствами. Методи “рамкових” та “кошторисних” цін передбачають, що державні органи встановлюють тільки спосіб розрахунку цін, виходячи в першому випадку з визначеного кола витрат, в другому — з кошторисної вартості робіт. При цьому ціна розраховувалась самими виробниками товару, але обов ’ язково повинна була бути затверджена державним органом. По ряду товарів у Франції використовувалися спеціальні цінові режими: режим вільних контрольованих цін, режим обумовленої свободи ціноутворення, режим вільно контрольованих цін. Ціни встановлювались самими товаровиробниками, однак для їх введення підприємства повинні були отримати на протязі, як правило, 15 днів згоду урядових органів.

Там, де у виробництві товарів значна частка державних підприємств, вони можуть стати лідерами в цінах і визначати їх рівень в цілому по галузі.

Загальні принципи регулювання цін. Адміністративне встановлення цін (”заморожування”, ”таксація”) дозволяє швидко стабілізувати ціни та змінити їх в потрібну сторону. Але адміністративно встановлені ціни мають ряд недоліків. Вони обмежують конкуренцію, бо не дають змоги маневрувати цінами. Утруднюється вільний обмін продукцією : для когось з виробників при даних цінах невигідно виробляти певну продукцію чи купувати засоби виробництва. Ціни поступово відриваються від реальних умов ринку, не враховують змін у співвідношенні попиту і пропозиції. Якщо ціни довгий час не переглядаються, вони відриваються від вартості — витрат відтворення. Внаслідок цього покупець невірно орентується в реальних затратах виробництва, бо дороге при низьких цінах виглядає дешевим, дешеве —дорогим. Це приводить до того, що потреби в предметах споживання та засобах виробництва задовільняються при витратах більших, ніж це необхідно. Якщо витрати відтворення змінюються при незмінних цінах, зменшення витрат не приводить до зупинення виробництва в гірших умовах, бо попередня ціна дозволяє мати достатню норму прибутку і в гірших умовах. Збільшення витрат при незміній ціні приводить до того,що розширення виробництва або не забезпечує достатню норму прибутку, або ж веде до втрат. Внутрішні ціни відриваються від світових, ускладнюється міжнародний обмін, країна починає відставати від науково-технічного прогресу. Адміністративно встановлені стабільні ціни мають витратний характер: приводять до того, що потреби задовільняються при затратах більших, ніж це необхідно.

Тому найбільш жорсткі методи регулювання цін використовуються на протязі короткого періоду і в окремих випадках, коли інші методи не дають потрібного результату.

У Франції з другої половини 30-х років до закінчення війни Національний комітет по цінах міг встановлювати “нормальні” гуртові та роздрібні ціни, перевищення яких переслідувалось законом. В 40-50-і роки при товарному дефіциті і значній інфляції використовувались найбільш жорсткі методи регулювання цін — “заморожування”, “таксація”. Тенденція до лібералізації цін, звільнення їх від адміністративного регулювання почала проявлятися в 60-і роки, коли виявились позитивні зрушення в розвитку економіки. В цей час значного поширення набув метод договорів про ціни. Договори укладались між галузевими об’єднаннями, асоціаціями виробників і окремими підприємствами. В них визначалися наміри сторін щодо ціноутворення (стабілізація цін, обмеження їх зростання, конкретні розміри і умови можливого підвищення цін). При порушенні договорів фінансові органи використовували або блокування цін, або накладали штраф. Послаблення адміністративних методів регулювання цін здійснювалось одночасно з розвитком економічних інструментів (податки, кредити, забезпечення конкуренції і т. п.).Звільнення цін від адміністративного регулювання проводилось поступово: від найбільш жорстких методів регулювання переходили до менш жорстких, від них – до вільного ціноутворення. В першу чергу лібералізація цін проводилась там, де була сильна конкуренція з боку світового ринку, де ціни не зазнають сильного коливання (наприклад, в молочно–консервній промисловості), де є традиційно стабільний ринок збуту. При виникненні економічних труднощів процес лібералізації цін призупинявся, посилювались адміністративні методи регулювання цін. Коли у Франції інфляція була на рівні 10-14% (1973-74 рр., 1980-81 рр.), державному контролю підлягали всі ціни. При інфляції менше 4% державний контроль за цінами послаблювався. При збільшенні інфляції в 1982 р. було введено “заморожування” цін. В 1983 р. була введена в дію раніше прийнята система укладання договорів між керівництвом і виробниками про обмеження зростання цін. Зниження темпів інфляції до кінця 1984 р. дозволило звільнити від адміністративного регулювання ціни майже на 2/3 промислових товарів. На початок 1987 р. ціни приблизно на 3/4 товарів і послуг формувались вільно.