Проблеми залучення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в економіку України

Для сучасної світової економіки з її процесами глобалізації характерна значна концентрація капіталів, кількісний та якісний ріст транснаціональних корпорацій (ТНК) та фінансових груп, розмитість економічних кордонів країн та прискорене формування єдиного загальносвітового ринку. У контексті цих явищ проблемою глобалізації є наслідки від впливу переміщення капіталу транснаціональними корпораціями у формі прямих інвестицій (ПІІ) у різні країни на економіку цих країн.

Залучення іноземних інвестиційних капіталів в економіку України є важливим джерелом забезпечення інвестиційного розвитку країни. Прямі іноземні інвестиції у виробничий сектор економіки всіх країн, що розвиваються, значно перевищують портфельні інвестиції і потребують особливої уваги та створення сприятливого інвестиційного клімату. У цьому Україна має певні досягнення, що характеризуються обсягом залучених ПІІ, які збільшились за останні п'ять років на 12500,2 млн дол. і на початок 2006 року становили 16375,2 млн дол. Про важливість ПІІ як інвестиційного ресурсу свідчить порівняння їх обсягу з загальним інвестуванням в основний капітал всіх підприємств України, яке за 2001–2005 роки становило близько 39295 млн дол.

Особливістю прямих іноземних інвестицій в економіки всіх країн, а не лише тих країн, що розвиваються, до яких належить і наша країна, є те, що переважний обсяг ПІІ надходить від транснаціональних корпорацій, які реалізують свої стратегічні цілі розвитку через інвестиції в інші країни. Прихід ТНК у певну країну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні і фінансові ринки — це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки. Воно сприяє інтеграції економіки певної країни у світову економіку, тобто залученню у процес глобалізації. Важливо, що ПІІ є основним способом поширення впливу ТНК на національні економіки, а також є засобом формування самих ТНК і глобальних стратегічних альянсів. А відтак транснаціона-лізація економіки є об'єктивним явищем, до якого кожна країна повинна виробити свою національну політику регулювання інвестиційного клімату на засадах власних національних інтересів.

Нині ТНК контролюють понад 50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технологій та ноу-хау, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Майже всю торгівлю сировиною на світових ринках контролюють ТНК, зокрема 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% — міддю, бокситами; 80% — оловом, чаєм; 75% — натуральним каучуком, сирою нафтою.

Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг — ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг. Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладення грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції.

Для виявлення значення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій у інвестиційному розвитку приймаючої країни, слід з'ясувати суть прямих іноземних інвестицій. За класифікацією ООН, прямі іноземні інвестиції (FDI — foreign direct investments) — це інвестиції, що включають управлінський контроль над національним господарюючим суб'єктом з боку господарюючого суб'єкта іншої національності. ПІІ передбачають встановлення довгострокових відносин, що свідчать про глибоку зацікавленість інвестора в закордонному суб'єкті, в який вкладено інвестицію. Причому щодо суті вкладення коштів існують два різновиди прямих інвестицій ТНК:

1. Так звані прямі інвестиції «зеленої зони» (greenfield FDI), що утворюють нові дочірні компанії (філії). Таке поняття як будівництво підприємства «під ключ» загалом, відображає суть такого виду інвестицій. За останні роки він становить менше ніж 20% від всього обсягу прямих іноземних інвестицій. Оплата таких інвестицій здійснюється переважно «живими» грошима.

2. Трансграничні злиття і поглинання (cross-border mergers and acquisitions M&A) — зміна управління активами і діяльністю компанії, що приєднується внаслідок інвестиції. У випадку трансграничного злиття поєднуються активи та операції двох фірм для створення нової компанії. Функції управління активами й операціями передаються від колишньої національної компанії до іншої (закордонної) компанії, причому перша компанія стає дочірньою компанією/філією компанії, що зробила поглинання. Обидві ці компанії можуть бути як приватними, так і державними (приватизацію за участю закордонного інвестора трактують як трансграничне злиття і поглинання). Трансграничні злиття і поглинання становлять понад 80% обсягу ПІІ у світі. Однак існує якісна відмінність між застосуванням цього виду ПІІ країнами-«донорами». Так, практично 100% прямих інвестицій у розвинуті країни здійснюється у формі злиттів і поглинань, водночас для країн, щорозвиваються, і країн з перехідною економікою ця цифра становить не більше 40%, а інші інвестиції — це інвестиції «зеленої зони», тобто будівництво «під ключ». Можна також зазначити, що трансграничні злиття і поглинання (тобто ті, у яких задіяні ТНК) становлять близько 25–30% від усього обсягу злиттів і поглинань у світі як за кількістю угод, так і за вартісним показником.