Конституція - як захист інтересів держави та її громадян
Необхідною рисою влади є воля. Здійснення влади - це волевиявлення народу або інших суб'єктів влади. Очевидно, варто погодитися з тим, що влада взагалі і державна зокрема, за своєю родовою сутністю є воля, вольова сила, а по видовій ознаці - правова сила.
Згадана властивість виявляється у тому, що держава повинна бути спроможна застосувати силу. Держава, а звідси і державна влада, зі слабкою волею (силою) є нежиттєздатною.
Один із найвпливовіших авторитетів наукової думки ХХ століття німецький філософ, соціолог Макс Вебер вважав легітимне насильство засобом, на який опирається держава, що є відношенням панування людей над людьми. Причому поняття легітимність у веберівському розумінні означає сукупність цінностей і правил, які дають можливість досягнення згоди у владних структурах.1
Дійсну силу державної влади складають: авторитет, єдність, правова мета, організованість і дієвість, виконавчість всього державного апарату. Але історичний досвід свідчить, державний лад тим досконаліший, чим менше він звертається до сили. Сила державної влади полягає в авторитетному впливі її вольового імперативу.
При цьому держава, а значить її органи уповноважені не просити, а вимагати, не умовляти, а примушувати і забороняти, зберігаючи в перспективі можливість, обов'язковість та неминучість примусу. І щодо державної влади, яка творить право, громадяни зобов'язані підкорятися.
Життя держави полягає в такій погодженості волі, яка залишаючись по суті добровільною координацією, набуває форми вольової субординації (підпорядкування).
Та воля держави як різновид людської волі, не безпредметна, а предметно пов'язана з етичним змістом. Саме цим визначається не просто соціально-психічне буття держави, а й духовне.
У загальному вигляді зроблена спроба визначити загальне положення щодо співвідношення легітивної і державної влади. Проте ці положення не розкривають наслідки співвідношення політики і державної влади саме у конституційному праві. Таке співвідношення наочно виявляється через аналіз політико-правових суспільних відносин, властивих предметові конституційно-правового регулювання цієї галузі права.
1Політологічний енциклопедичний словник - с. 44
Відомо, що будь-які суспільні відносини, врегульовані правом, набувають в кінцевому рахунку політичного підтексту. Конституційне ж право регулює сферу відносин безпосереднього політичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність цих відносин та їх суб'єктів, доцільно виходити насамперед із смислу найбільш загального об'єкта політики - державної влади. Отже, предмет конституційного права повинен включати суспільні відносини, які виникають з приводу і зв'язку із закріпленням державної влади, а також безпосередньо в процесі її організації та здійснення.
Чинна Конституція України чітко окреслює всю частину суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права.В процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, як важливої складової предмета конституційного права, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у сфері власне державної владності, яка виявляється в процесі її організації та здійснення.
Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дає підстави говорити про їх особливості.
Першою особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. Будучи “одягненими” в правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин.
Друга особливість соціально-політичних відносин полягає в тому, що державно-політичні відносини виникають в ході становлення і функціонування основних інституційних форм держави і відображають її політико-територіальну організацію.