Форма держави. Проблеми удосконалення державного правління, державного устрою і державного режиму в

Політичний режим, будучи сам зумовлений тими ж соціальними факторами, впливає на форму правління більш опосередковано, визначаючи ті її змінні риси, які пов'язані з історично - конкретними політичними ситуаціями в державі.Теорія держави, фіксуючи в його історії реально - виникаючі форми правління, виробила кілька їх класифікацій. Найбільш поширена з них - це поділ форм держави за кількістю правлячих осіб. Якщо влада належить одному - монархія, якщо багатьом - аристократія, якщо всім - демократія, або республіка. Існування такої класифікації відмічено ще Геродотом.[5] Однак і критика цього поділу має досить давню історію, піднімаючись до Платона й Арістотеля. Перший з них розрізняв форми правління в залежності від переважання в державі трьох доброчинностей: мудрості, мужності й помірності, другий - в залежності від співвідношення правильних та спотворених видів правління, називаючи правильними ті, в яких особиста цікавість правителів підлягає загальній цікавості держави, і, навпаки, спотвореними - ті, в яких переважає особиста цікавість.[6]

Допускались й інші класифікації. Монтеск'є, наприклад, звертав увагу на різні принципи - сили, які, на його думку, рухають державне життя. Він вважав, що доброчинство втілюється в демократії (республіці), помірність - в аристократії, честь - в монархії, страх - в деспотії.[7]

Зафіксований Геродотом поділ форм правління дійшов до наших днів. Фішеровський словник права називає його класичним. Правда, середня ланка геродотовської тріади - аристократична форма - була втрачена в ході розвитку державності. В результаті сьогодні мова йде про монархію й республіку, хоча окремі елементи аристократичної форми правління існують і до цих пір ( наприклад, палата лордів в англійському парламенті).

Монархія як форма правління відрізняється наступними ознаками:

існуванням одноосібного носія верховної влади, - монарха (фараона, короля, імператора, шаха і т.п.), який користується цією владою довічно;

порядком передачі верховної влади спадкоємцям;

тим, що монарх представляє державу за власним правом, яке не походить від влади народу (підкреслюється божественне походження монарха);

відсутністю юридичної відповідальності монарха, як глави держави.

Ці признаки у своїй ідеальній сукупності зустрічаються досить рідко. У Візантії, наприклад, де зі ста дев'яти імператорів сімдесят чотири були вбиті, у всіх випадках престол переходив до царевбивці не по спадщині, а за правом захоплення.

Республіка, як форма правління, відрізняється наступними признаками:

вибранням органів державної влади на визначений термін і її колегіальним характером;

наявністю вибраного на певний термін глави держави;

таким характером державної влади, яка користується владними повноваженнями не за власним бажанням, а за дорученням суверенного народу;

юридичною відповідальністю глави держави.

За історичними періодами свого існування республіки класифікуються на античні (держави - поліси - Афіни, Рим); середньовікові (феодальні - Венеція, Флоренція); буржуазні, коли республіканська форма правління досягає свого розквіту, стаючи способом політичної організації громадянського суспільства.

Республіканська форма правління з'являється там, де мова про політичне об'єднання вільних громадян, які є самостійними суб'єктами господарського й суспільного життя.

Форма правління тоталітарної держави, звичайно, є спотвореною формою республіки і відрізняється наступними признаками:

наявністю правлячої партії, що утворює ядро політичної системи і відіграє керівну роль в управлінні всіма державними й суспільними справами країни: