Функції держави

Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенден¬цій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства, яке дає правову оцінку таких явищ, як-от: зловживання монопольним становищем на ринку;

неправомірність деяких угод між підприємцями; дискримінація під¬приємців органами влади й управління; недобросовісна конкуренція. Нормативно-правовими актами також регламентуються засоби дер¬жавного контролю за дотриманням антимонопольного законодавст¬ва, відповідальність за його порушення і т. д.Іншим є ставлення держави до природних монополій. Природ¬на монополія існує, коли ефект масштабу є настільки великим, що одна фірма здатна забезпечити весь ринок товарами, маючи нижчі витрати на одиницю продукції, ніж мали б конкуруючі фірми. За таких умов конкуренція стає нерентабельною. Якщо б ринок був поділений між багатьма виробниками, ефект масштабу не можна було б реалізувати, відтак витрати на одиницю продук¬ції стали б занадто високими. Відповідно зростали б і ціни.

Можливим засобом забезпечення суспільне прийнятної пове¬дінки природних монополій є альтернатива: державна влас¬ність - державне регулювання.

Однією з найважливіших функцій держави є забезпечення чис¬тими й змішаними суспільними товарами. Чітко розмежувати суспільні, змішані та приватні товари - складне завдання, розв'язання якого залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, економічних, демографічних, ідеологічних і т. п. Од¬нак таке розмежування є необхідним з двох причин. По-перше, сфера чистих суспільних благ приблизно відповідає мінімально можливим межам суспільного сектору. По-друге, сфера змішаних суспільних благ є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб'єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткуван¬ня. Саме податки і є джерелом фінансування виробництва суспі¬льних товарів. Отже, відшкодування витрат на виробництво су¬спільних товарів здійснюється за рахунок платників податків.

У сучасному світі держава як суб'єкт економічних відносин забезпечує надання таких суспільних благ: державне управлін¬ня (у тому числі державне регулювання економіки), оборона, безпека (людини, держави, суспільства), соціальний захист, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, освіта, фундамен¬тальні наукові дослідження, культура, мистецтво, охорона нав¬колишнього природного середовища і т. ін. Основним парадок¬сом регулюючої діяльності держави в соціально-економічній сфері є те, що вона сама є яскравим прикладом чистого суспі¬льного товару.

Держава реагує на можливість виникнення негативних екс¬терналій різними способами. У деяких випадках вона намагаєть¬ся регламентувати права і обов'язки суб'єктів ринку. На практиці це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої ак¬тивності держави. Так, держава встановлює норми вмісту шкід¬ливих речовин у вихлопних газах, а також обмеження щодо за¬бруднення повітря, води тощо. Крім того, держава може викорис¬товувати систему цін, якою передбачено стягнення штрафів з підприємств, які створюють негативні екстерналії, і винагороду тих підприємців, які створюють позитивні екстерналії. Держава не може залишатись індиферентною до негативних зовнішніх ефектів, але вибір оптимальної форми втручання також не може бути шаблонним - він визначається специфікою конкретної си¬туації та практичною доцільністю.

Держава бере активну участь у розв'язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найбільш поширеними формами такої координації є макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми.

Звичною практикою для індустріальне розвинутих країн є участь держави у формуванні інформаційної інфраструктури ринку. Інформація здебільшого є суспільним товаром. Надання інформації будь-якій особі не зменшує її кількості для інших. Ефективність потребує безкоштовного поширення інформації або, точніше, плата за інформацію має покривати витрати на її надання. Якщо через інформаційну асиметрію споживач неспро¬можний захистити свої інтереси за допомогою ринкових меха¬нізмів як покупець, він може спробувати це зробити через меха¬нізм управління суспільним сектором як виборець.

Держава здійснює стабілізаційну політику. В основу стабіліза¬ційної функції держави покладається та обставина, що рівень вироб¬ництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути або недостатніми для досягнення повної зай¬нятості, або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому - інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, у другому - стримуючу. Основними методами виконання державою стабіліза¬ційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.