Державне регулювання соціальних процесів

План.

1.Державний захист і регулювання доходів та споживання населення.

2.Державне регулювання розвитку сфери обслуговування населення.

Особливістю соціальної політики України у перехідний до ринку період є пріоритет проблем соціального захисту населення, підвищення ролі особистого трудового доходу, формування нового механізму фінансування та регулюваня розвитку соціальної сфери.

З урахуванням кризового стану економіки України метою державного регулювання доходів та споживання населення є захист населення від зростання цін для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян. Таке регулювання здійснюється реалізацією таких заходів:

-Визначення мінімальних споживчих бюджетів, прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати;

-Створення пенсійних фондів і фондів соціальної допомоги;

-Зміна умов оплати праці,розробка нової системи пенсій,допомог, стипендій,ставок і окладів у бюджетних організаціях;

-Запровадження системи індексації зростання цін, доходів і збере-

ження населення;

-Запровадження компенсаційного механізму для громадян у зв”язку з підвищенням цін на товари та послуги.

Суспільні фонди споживання – це матеріальні блага або послуги, які надаються населенню державою безплатно або на пільгових умовах, а також грошові виплати, які не є оплатою за працю.

В основу прогнозно-планових розрахунків суспільних фондів споживання покладено групування елементів за їх призначенням: утримання і виховання підростаючого покоління, підготовка кадрів, охорона здоров”я та відпочинок населення,утримання старих і непрацездатних членів суспільства, культурно-побутове обслуговування населення.

Головним комплексом у прогнозі показників народного добробуту і основою державного регулювання стають показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа бідності, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог.

Мінімальний споживчий бюджет – це набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг у натуральному і вартісному виразі, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.

Рівень життєвих потреб, що виходить із задоволення необхідного фізіологічного і соціального мінімуму, обчисляється за методом “споживчого кошика”,а рівень можливостей особи(сім”ї) – сумою усіх видів кінцевих особистих доходів. Якщо перша частина перевищує другу, то вважається, що людина(сім”я) живе за межею бідності.

Мінімальна зарплата не обов”язково співпадає з прожитковим мінімумом. Вона може бути вищою, якщо фінансові можливості держави і господарських суб”єктів поліпшуються, а може бути і нижчою, як це характерно для сучасного кризового стану економіки України.

Ще одним критерієм визначення межі бідності є структура споживання сім”ї(закон Енгеля) – його суть, що із зростанням доходів сім”ї частка витрат на харчування зменшується, на одяг, житло і комунальні послуги залишається незмінною, а частка витрат на соціально-культурні потреби зростає.

Сьогодні загальновизнано: по частці витрат сім”ї на харчування можна судити про рівень добробуту( і межу бідності) різних груп населення однієї країни і порівнювати добробут громадян різних країн.(У США-10%,Японії-15%,Швеції-16%,Греції-30%). В Україні цей показник піднявся до 60%,такий же рівень витрат на харчування в Західній Європі, США спостерігався 100 років тому.Виходить, що Україна повернулась за законом Енгеля на 30-40років назад.