Правове становище господарських об’єднань
1. Вступна частина.
З розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності. Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати значні фінансово-промислові проекти підриємствам уже недостатньо функціонування в рамках окремих розрізнених господарських товариств, і тому вони прагнуть об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом. Такі об’єднання підприємств в цивільному праві називають господарськими об’єднаннями. Останні мають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від господарських товариств. Чинне законодавство України виділяє чотири основних види об’єднань підприємств, до яких відносяться асоціації. корпорації, консоріуми і концерни.
Необхідність створення в нашій країні об’єднань була визнана ще наприкінці 60-х років. Пізніше були прийняті перші спроби створення виробничих і науково-виробничих об’єднань.
На першому етапі реформи (1992-1993 рр.) було штучно зруйновано багато виробничих і науково-виробничих комплексів, систем, які складалися з технологічно взаємопов’язаних підприємств. Велику роль зіграло надане колективам структурних підрозділів підприємств право приймати рішення про їх перетворення в самостійні акціонерні товариства. Найбільш наглядний результат таких дій - створення на базі “Аерофлоту” бульш ніж 400 самостійних авіакомпаній, з яких тільки 20 життездатні, а інші, маючи на балансі 1 - 3 літаки, не мають можливості нормальної організації польотів. Як слідство - масова неплатоспроможність авіакомпаній, відсутність коштів для ремонту і обновлення техніки, різке зниження безпеки польотів. Для аеропортів - відсутність коштів на забезпечення і профілактику наземного устаткування. Для виробництва - відсутність замовлень на поставку авіаційної техніки. В результаті цього в порівнянні з 1991 р. об’єм перевезень авіаційним транспортом до 1995 р. зменшився вдвоє. З 1992 по 1994 рр. число загиблих на 1 млн. перевезених пасажирів збільшилось майже в 5 разів, знос авіаційної техніки досягнув 70%. Кількість діючих аеропортів знизилася з 1302 в 1991 р. до 875 в 1995 р.
Спроби виділення і перетворення в самостійні підприємства наукових і дослідно-конструкторських підрозділів провідних науково-виробничих комплексів привели їх до руйнування високотехнологічних галузей промисловості, що значно ускладнило умови функціонування наукоємких виробництв.
Починаючи з 1994 р. все більш підприємств мають наміри ввійти в склад великих об’єднань. Такі об’єднання, включаючи в себе промислові підприємства, наукові інститути, торгові фірми, банки, страхові компанії і інші фінансові структури, є своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому, основою сучасного промислового виробництва.
В розвинутих країнах такі структури займають головні позиції в більшості галузей економіки. Так основу економіки Японії складають шість провідних фінансово-промислових груп - “Міцубісі”, “Міцуі”, “Сутімото”, “Санва”, “Фує”, “Дай-іте-канге”. Підприємства, які входять в їх склад, забезпчують більше половини загальних продаж в ряді важливіших галузей промисловості. Торгові фірми, які входять у склад цих груп, здійснюють більше половини експортно-імпортних операцій, а їх доля в імпорті окремих, в основному наукоємких товарів, досягає 90%. Комерційні і трастові банки цих груп контролюють близько 40% загального капіталу бвнків, страховим компаніям належить 53-57 % всього страхового капіталу.
Найбільшими з південнокорейських фінансово промислових груп є такі всесвітньо відомі фірми, як “Самсунг”, “Деу”, “Хенує”, “LG”. Починаючи з 1975 р. південнокорейський уряд на базі найбільших ФПГ створив 13 універсальних торгових компаній. Ці компанії стали важливішими експортерами продукціїі підприємницького капіталу, а їх вплив на економічний розвиток Південної Кореї, на динамику її зовнішньоекономічних зв’язків значно збільшився в середені 80-х рр. Вже тоді 11 провідних південнокорейських корпорацій володіли приблизно 40% статутного капіталу п’яти найбільших банків країни. Подібну ситуацію можливо спостерігати і в економіці інших країн - США, Німеччині, Італії, Франції.
Як свідчить світовий досвід, джерело стратегічних переваг для учасників об’єднань - це конкурентні переваги, в значній мірі в сфері технологічного розвитку, забезпечення ресурсами.
В Україні також діяють специфічні фактори, які спонукають підприємства до об’єднання в великі структури:необхідність відновлення зруйнованих виробничо-технологічних зв’язків. Традиційно виробництво високотехнологічної продукції в СРСР було сконцентровано на крупних НВО інтегруючих життевий цикл виробу від конструкторської розробки до його обслуговуваня у покупця. НВО включали у свій склад науково-дослідні оргнізації, конструкторські бюро, дослідні та серійні заводи. Руйнування цих науково-виробничих комплексів значно погіршило умови як наукових і конструкторських організацій, так і виробничих підприємств. Щоб виправити ситуацію, підприємства роблять спроби відновити об’єднання на новій основі чи створити структури, які більше підходять вимогам розвитку виробництва на сучасному етапі.