Нетарифні обмеження в Україні (поняття і класифікація)

При всьому значенні тарифу він не є єдиним методом здійснення політики в сфері міжнародної торгівлі. Існують і інші види зовнішньоторговельних обмежень, що будуть розглянуті в цьому розділі. Мова йтиме про імпортні квоти, експортні субсидії, добровільне обмеження експорту, демпінг і т.д.

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими мірами. Усього їх нараховується більш 800.

Нетарифні обмеження прийнято класифікувати на такі групи:

Обмеження, пов'язані з державним втручанням у торгівлю (субсидування експорту, державні закупівлі, торгові операції державних підприємств і т.д.).

Митні й адміністративні імпортні формальності, включаючи методи оцінки митної вартості товарів, класифікацію тарифів і т.д.

Стандарти, включаючи вимоги до упаковування і маркірування товарів.

Специфічні торгові бар'єри (квотування і ліцензування імпорту, установлення максимальних цін).

Імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження і т.п.).

За останні роки нетарифні обмеження одержали широке поширення у світовій практиці, саме вони, а не тарифи створюють головну погрозу існуючій світовій торговій системі, що склалася за десятиліття, які пройшли після закінчення другі світовий війни. По наявних оцінках, число нетарифних бар'єрів збільшується в чотири рази кожні 15 років і зараз більш половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних обмежень у тієї або іншій формі.

Широке поширення нетарифних перешкод на шляху розвитку міжнародної торгівлі пояснюється низкою причин.

По-перше, більшість нетарифних обмежень не регулюються міжнародними угодами і, отже, їхнє введення є прерогативою урядів окремих країн. Тому уряди можуть вільно маніпулювати різноманітними видами нетарифних обмежень торгівлі, що практично неможливо у відношенні тарифів, що регулюються ВТО.

По-друге, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару, а отже, не лягають додатковим податковим тягарем на споживача. Введення ж тарифу припускає збільшення ціни товару на суму мита. Тому населення спокійно сприймає звістку про введення нетарифних обмежень, а уряд в цьому плані має широкі можливості.

Імпортна квота, або контингент, є одним із найбільше поширених видів нетарифних обмежень міжнародної торгівлі. Відзначимо, що поряд з імпортними квотами існують квота на експорт товарів. Проте експортні квоти заборонені міжнародними угодами й у рамках даної роботи розглядатися не будуть. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій. Ліцензія є документом, що дозволяє ввіз у країну визначеної кількості товару в рамках виділеної квоти. Одночасно держава забороняє неліцензований імпорт.

Найефективнішим способом розподілу ліцензій є відкритий аукціон. Конкурсний продаж імпортних квот не тільки приносить державі прибуток, але і вибиває грунт із під ніг хабарників і корупционерів.

Проте поряд із ринковим механізмом використовуються й адміністративні методи розподілу ліцензій. У цьому випадку ліцензії одержують ті фірми, що закріпилися на ринку даного товару і на ділі довели свою спроможність ефективно здійснювати зовнішньоторговельні операції. Проте адміністративний розподіл, нічого не даючи державної скарбниці, створює сприятливий грунт для хабарів і корупції.

Імпортні квоти одержали широке поширення в Західної Європі відразу ж після закінчення другої світової війни. Сьогодні вони застосовуються практично всіма розвитими країнами для захисту головним чином свого сільськогосподарського виробництва.

Оскільки головне призначення квоти складається в тому, щоб утримати обсяги імпорту на незмінному рівні, ріст внутрішнього попиту підвищить ціну товару. При старому обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання збільшаться. Еквівалентний квоті тариф збереже ціну товару на колишньому рівні, але ціною збільшення обсягу імпорту.