Удосконалення законодавства про адміністративну відповідальність. Необхідність і завдання реформування українського адміністративного права.

Проступки доцільно розділити на кримінальні та адміністративні в залежності від суб'єкту юрисдикції. Суб'єктами адміністративної юрисдикції є органи виконавчої влади, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, а справи про кримінальні проступки розглядатимуть суди загальної юрисдикції, які спеціалізуються на кримінальних справах.

Ще одним важливим критерієм розмежування адміністративного та кримінального проступку є тяжкість та вид стягнення. Такі стягнення, як виправні роботи, конфіскація майна, арешт слід передбачати лише для кримінальних проступків.

За суб'єктом правопорушення кримінальні й адміністративні проступки також можуть бути розмежовані. Адміністративну відповідальність мають нести як фізичні, так і юридичні особи, відповідальність за кримінальний проступок — лише фізичні особи (громадяни, посадові особи і т.ін.).Нарешті, юридичні склади кримінальних проступків і злочинів доцільно передбачити в єдиному кодифікованому акті — Кримінальному кодексі України. В ньому необхідно визначити поняття кримінального проступку, його особливості, в окремому розділі варто передбачити статті, в яких визначатимуться санкції за кримінальні проступки та інше.

Порядок провадження у справах про скоєння кримінального проступку мусить бути передбачений окремим розділом в Кримінально-процесуальному кодексі України.

Із світового досвіду відомо, що в період серйозних трансформацій полі-тико-правових систем, а ми зараз переживаємо таку трансформацію, саме галузь адміністративного права потребує істотних перетворень, а отже, відповідного науково-теоретичного забезпечення.

Це цілком зрозуміло, оскільки адміністративне право є однією з провідних галузей права в кожній демократичній країні. Адже як, наприклад, галузь цивільного права виконує своєрідну системостворюючу функцію в сфері приватного права, так і адміністративне право виконує таку ж функцію в сфері публічного права.

Досвід сучасних розвинених держав Європи свідчить, що демократична перебудова національних адміністративно-правових доктрин і законодавства у післявоєнний час тривала по кілька десятків років. Напевне, рекордним тут можна вважати приклад Великобританії, де подібний процес, за оцінками самих британських адміністративістів, тривав майже п'ятдесят років.

Що ж стосується України, то в перші приблизно 5-6 років після набуття державної незалежності у розвитку адміністративного права відбувався, можна сказати, явний застій

Зокрема, дуже повільно і нерішуче оновлювалося адміністративне законодавство. Скажімо, окрім регулювання діяльності органів правоохоронної спрямованості, серед нових адміністративно-правових актів загального характеру можна назвати хіба що прийнятий у 1993 році Закон України «Про державну службу»

На цьому фоні все більш відчутним стало відставання від нових вимог практики державотворення української адміністративно-правової науки. На жаль, реальним фактом є те, що на сьогодні у нас підготовлено одиничні вузівські підручники з адміністративного права. Майже не видаються монографічні робочи по теоретичних інститутах цієї галузі права. В цілому за попередні роки значно скоротилась чисельність учених-адміністративістів.

Лише після прийняття у 1996 році Конституції України почали змінюватися на краще несприятливі тенденції розвитку національного адміністративного права.

Два вирішальних фактори значно цьому сприяли: по-перше, утворення Президентом України у 1997 р. Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, і — головне — покладення на цю комісію завдання підготовки Концепції адміністративної реформи; по-друге, це — прийняття в тому ж році Кабінетом Міністрів України рішення про створення Робочої групи, якій доручалась підготовка Концепції реформи українського адміністративного права і, крім цього, розробка проекту Адміністративного кодексу України.

Не можна не відзначити, що обидві ці події не мали аналогів в історії нашої країни. Особливо ж неординарним, і не тільки, здається, для нашої країни, слід визнати урядове рішення щодо розробки Концепції реформи адміністративного права. Це, дійсно, надзвичайно рідкісний випадок, коли держава офіційно ставить завдання по концептуальному забезпеченню реформування цілої галузі національного права, причому галузі фундаментальної.