Формування сучасної організаційної науки.
За Вебером, основними характеристиками «ідеального типу» є наступні:
1. Вся діяльність, необхідна для досягнення цілей, що стоять перед організацією, може бути розподілена на елементарні простіші операції, що в свою чергу обумовлюють суворе формально визначене коло завдань та обов'язків кожного із ланцюгів цієї організації.
2. Кожна організація будується на засадах ієрархії, тобто кожний нижчий службовець і підрозділ підпорядковується вищестоящому підрозділу або вищому службовцю. Кожен службовець в адміністративній ієрархії відповідає перед вищестоящою особою за рішення і дії не тільки свої, але й підлеглих йому осіб.
3. Діяльність організації регулюється послідовною системою абстрактних правил і складається з застосування цих правил до окремих випадків. В кожній організації має бути розроблена система стандартів, загальних правил поведінки, що обумовлено необхідністю забезпечення виконання кожного завдання незалежно від кількості осіб зайнятих на їх виконанні, а також незалежно від характеристик конкретного виконавця. Чіткі правила та інструкції визначають відповідальність кожного члена організації і забезпечують відповідні форми координації їх індивідуальної діяльності.
4. Ідеальний керівник керує своїм підлеглим апаратом на формальній основі та без будь-яких емоційних почуттів, тобто за принципом: «віпе іга еі їйкііо» (без гніву та пристрасті). Нормальне функціонування організації згідно з визначеними стандартами виключає втручання особистих емоцій та приватних міркувань. Як зовнішні, так і внутрішні організаційні відносини між особами мають носити беземоційний характер.
5. Служба в бюрократичних організаціях базується на відповідності технічної кваліфікації особи займаній посаді, і кожен службовець має бути гарантований від свавільного звільнення. Служба — це є кар'єра і між службовцями має існувати відповідний «корпоративний дух», що виховує високу ступень лояльності до організації.
6. Структура, внутрішня побудова організацій за принципом «ідеального типу» дозволяє саме в бюрократичній формі організації вбачати систему, яка безумовно перевищує будь-яку іншу систему за своєю точністю, стабільністю, дисципліною та надійністю.
Досліджуючи німецьку бюрократію в державному апараті, Вебер фактично визначив загальні закони функціонування складних організацій, їх функціонально-структурні побудови, розвиток ієрархії та методів організації соціальних систем. Невипадково Вебера також вважають одним з основоположників теорії систем та школи системного підходу до управління. Вебер є автором основних ідей в галузі теорії організації, і відповідно є певною мірою засновником сучасної організаційної науки. Саме в період його наукової діяльності активізувалися дослідження в цій галузі.
Не зважаючи на те, що веберівська концепція в основному базувалася на європейських методах організації, і головним чином на прусському досвіді, його «ідеальний тип» в цілому аналогічний тим організаційним моделям, які утворювали так звану класичну теорію управління.
Поряд з Фредеріком Тейлором, що розробив принципи «наукового менеджменту» та Анрі Фойолем, що досліджував принципи організації адміністративної діяльності, класичну теорію управління розвинули та систематизували Лютер Г'юлік та Ліндал Урвік. В 30-х роках XX століття вони разом редагували «Доповіді по питаннях науки адміністрації», де з одинадцяти розділів два — «Нотатки про теорію організації» та «Наука, цінності та громадська адміністрація» — належать перу Г'юліка і два розділи — «Організація як технічна проблема» та «Функція адміністрації в аспекті праць Анрі Файоля» — належать Урвіку. Серед інших творів заслуговує на особливу увагу «Адміністративні роздуми про Другу Світову війну» Г'юліка та «Елементи адміністрації», що належить Урвіку. Крім того, Г'юлік активно працював в Комісії по адміністративному управлінню, яка була утворена Президентом США Франкліном Рузвельтом в середині 30-х років.
З точки зору організаційної науки, Г'юлік та Урвік розглядали організацію як одну з складових частин адміністративної діяльності, яка забезпечувала, на думку вчених, утворення формальної структури підпорядкованості. На її основі існував розподіл праці між виробничими підрозділами, а також забезпечувалась координація їх діяльності, спрямована на досягнення поставленої мети. Таким чином, організація розглядалася як одна з складових частин діяльності поряд з плануванням, формуванням кадрів, керівництвом, координацією, звітністю та складанням бюджету. Хоча вчені і не помітили, що всі перелічені елементи діяльності теж мають свою організаційну природу, все ж таки їх дослідження, що базувалися на працях попередників, мали велике значення для формування організаційної науки в 20-30-х роках.Безумовно, науковим висновкам вчених передували інші дослідження, як в галузі організації виробничої діяльності, так і в галузі економічних та політико-правових досліджень. Наприклад, ще до появи основних праць Макса Вебера та інших вчених в галузі теорії організації, вже проводились певні дослідження, хоча не завжди систематизовані та часто-густо епізодичні. В цьому зв'язку слід назвати маловідомого у вітчизняній літературі викладача Львівського політехнічного інституту Є.Хаусвальда (1868-1942 р.р.), який вперше в Європі в 1904 році почав читати курс лекцій по теорії організації, а пізніше виклав свої основні ідеї в праці «Організація і управління», яка була надрукована польською мовою. Зокрема, він писав: