ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ І ВИКОНАВЧА ВЛАДА
Відсутність у Конституції України наведеної вище формули дає змогу заперечити різним спробам встановлення відносин підпорядкованості між Кабінетом Міністрів і Президентом України. Адже за своїм змістом інститут підпорядкованості стосовно до державних органів означає максимальну ступінь адміністративної залежності органу нижчого структурного рівня у взаємостосунках з органом вищого рівня. Звідси підпорядкованість Кабінету Міністрів Президентові свідчить, що останній є вищою структурною ланкою щодо уряду. Тобто Президент знову ж таки включається структурно до системи органів виконавчої влади, що не є виправданим.
Також неприйнятною слід вважати запропоноване деякими фахівцями встановлення так званої подвійної підпорядкованості Кабінету Міністрів — Президентові та парламенту. Це взагалі суперечить вимозі дотримання відносної самостійності законодавчої та виконавчої гілок влади. Окрім того досить небезпечно, що з'являється додаткова підстава для політичного протистояння у стосунках між парламентом і главою держави.
Отже, принцип поділу влади як політико-правова домінанта сучасного вітчизняного державотворення передбачає досить чітке розмежування саме на конституційному рівні відповідних видів державних органів та їх систем.
Поняття «система органів», по-перше, фіксує відокремленість певної групи державних органів, що входять до конкретної системи, від усіх інших видів органів. По-друге, окреслює цілком визначений суб'єктивний склад даної системи. По-третє, підтверджує наявність у сукупності цих суб'єктів (державних органів) певних ознак, притаманних соціальним системам, зокрема таких, як єдність цільового призначення, функціональна самодостатність, ієрархічність внутрішньої організації, субординаційність взаємозв'язків між структурними ланками тощо.
З формуванням ефективно працюючої системи органів виконавчої влади, або інакше — органів державного управління, пов'язані великі надії, оскільки саме в цьому полягає реальний засіб зміцнення виконавчої влади. Вирішенню даного завдання має сприяти закріплена в Конституції України модель організації виконавчої влади, яка спирається, зокрема, і на наведені вище аспекти розуміння системи органів виконавчої влади.
Найповніше наочно реалізований перший зазначений аспект, пов'язаний з відокремленням органів виконавчої влади від інших видів державних органів. Це досягнуто в тексті Конституції шляхом, по-перше, використання узагальнюючого для усіх органів держави терміну «органи державної влади» (ст. 5); по-друге, виділення серед останніх таких видів, як «органи законодавчої, виконавчої та судової влади» (ст. 6).
Стосовно другого аспекту поняття системи органів виконавчої влади в Конституції України, з одного боку, обгрунтовано об'єднуються усі ієрархічні рівні органів виконавчої влади (як вищий, центральні, так і місцеві) в одному розділі VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади».
В межах третього аспекту необхідно звернути увагу на те, що справжнє зміцнення цієї гілки влади, підвищення її ефективності неможливо без створення дієвої «вертикалі» виконавчої влади. Саме завдяки останній досягається належна реалізація владних рішень зверху донизу.
У змісті самої виконавської вертикалі першорядне значення має чітке визначення її найвищої структурної ланки, яка має виконувати в системі роль керуючого центру. Причому з точки зору науково-системної ідеології найкращі результати діяльності ієрархічно організованої системи можуть бути забезпечені за умови її моноцентричної, а не поліцентричної структурної побудови. Тобто за умови, коли усі структурні ланки системи підлягають керуючому впливу саме з одного владно-організаційного центру, а не з кількох.
Виходячи зі встановленої Конституцією України республіканської форми державного правління змішаного, президентсько-парламентського типу, яка закономірно пов'язана з так званим дуалізмом виконавчої влади, слід зазначити, що в основу управлінської вертикалі покладена модель своєрідного «подвійного центру». Тобто такого, який складається з двох функціонально поєднаних суб'єктів — Президента і Кабінету Міністрів України.Специфічність даної моделі в тому, що відношення цих суб'єктів до гілки виконавчої влади не є однаковим. Якщо уряд входить до неї саме як окрема структурна ланка системи органів, то Президент, як вже зазначалося, лише функціонально, через певний обсяг своїх повноважень у сфері виконавчої влади.
Звідси, до речі, випливає розуміння того, що визначення «носій повноважень виконавчої влади» і «орган виконавчої влади» не повністю збігаються. Зокрема, це наочно підтверджується на прикладі поста Президента.