Конституційні засади співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні.

— судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація та діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів й установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

— засади місцевого самоврядування;

— статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

— основи національної безпеки, організації Збройних Сил України та забезпечення громадського порядку;

— правовий режим державного кордону;

— правовий режим воєнного та надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

— організація й порядок проведення виборів і референдумів;

— організація й порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України; — засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

— Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки та збори; засади створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення та погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види та типи;

— порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску й умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

— одиниці ваги, міри та часу; порядок встановлення державних стандартів;

— порядок використання та захисту державних символів;

— державні нагороди;

— військові звання, дипломатичні ранги й інші спеціальні звання;

— державні свята;— порядок утворення та функціонування вільних й інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Законом України оголошується амністія.

На відміну від Конституційного договору, ст. 92 чинного Основного Закону обмежується тільки лімітуванням поля законодавчого регулювання Верховною Радою суспільних відносин. Вона містить лише закритий перелік питань. Правило щодо можливості вирішення парламентом інших питань шляхом прийняття законів тут відсутнє.

Конституційне склалася ситуація, коли вичерпний перелік питань (ст. 92), які вирішуються у формі законів, сфера законодавчої діяльності загальнонаціонального представницького органу народу окреслюється визначеним колом конкретних питань. Наявні, таким чином, обмеження простору законодавчої діяльності Верховної Ради, бо приймати закони з питань поза визначеним колом вона не уповноважена. Тим самим втілений в Конституції згаданий принцип виступає знаряддям, що несе в собі певний негативний потенціал.