ГУМАНІТАРНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Не виправдав себе і обмежувальний підхід до регулювання доступу до Інтернету. Намагання здійснювати, відповідно до Указу Президента від 22 квітня 1998 року, підключення до світової мережі лише через Укртелеком, "Інфоком" і "Укркосмос" - з метою "захисту інформації" - не дало сподіваних позитивних результатів. Оглядачі багато говорили про загрозу монополізації Інтернету, неефективність державних провайдерів тощо. В реальності ж комерційні провайдери знайшли декілька способів обходу вимог указу (вони були, як завжди, розпливчатими і неясними). Єдиний відчутний результат - високі ціни на Інтернет-послуги (повний доступ в Києві коштує $50/місяць, в той час як у Москві - $32-35/місяць) [21]. У свою чергу, це суттєво звужує можливості для колективів, які працюють над розробкою українських Інтернет-сторінок.

Фінансовими проблемами також частково можна пояснити і недолугий стан вітчизняної культури, насамперед масової, яка здебільшого відтворює закордонні ерзаци; спроби ж створити власний продукт (враховуючи горезвісні серіали "Роксолана" і "Чорна рада") поки не мали успіху і негативно оцінюються навіть посадовими особами культурних і інформаційних відомств України [22]. Однак тут справа не тільки у фінансах, а й у відсутності належної організації виробництва культурного продукту, насамперед розрахованого на масову аудиторію, але не прибуткового чи малоприбуткового. Замість відомчої творчості у цій галузі була б більш доречною розробка національної програми, яка передбачала б проведення державних конкурсів на виробництво конкретного продукту. Такий підхід дозволив би більш оптимально використовувати обмежені фінансові ресурси і поєднувати організаційні можливості держави з творчим потенціалом громадянського суспільства.

Подібний підхід міг би бути доречним також у галузях науки і освіти - сферах, завдяки яким виховуються смаки і уподобання громадян, передається інформація від покоління до покоління. Нині ж недофінансування й організаційні проблеми (насамперед неефективне використання коштів, які вдається залучити від держави, а також інших джерел - фондів, спонсорів, платних послуг) фактично консервують означену вище проблему "чиновника, що займається творчістю": досі не вироблено єдиних змістових і методологічних підходів до викладання природничих, гуманітарних та суспільних дисциплін [23]; написання підручників пущено на самоплив, що шкодить їх якості [24]; у науці превалюють забюрократизованість, обмеження пошуку, орієнтація на винаходи і методи ледь не ХІХ сторіччя [25].

Підсумовуючи, зазначимо, що головними проблемами на шляху розвитку інформаційної сфери в Україні залишаються:

- надто велика вартість існування і функціонування друкованих і електронних ЗМІ, друкарських послуг, низький рівень оплати праці в галузі освіти;- відсутність зацікавленості у випуску якісної національної інформаційної, аналітичної та творчої продукції, у тому числі навчальних матеріалів, дитячої літератури і програм, науково-популярних видань і програм, розважальних програм і т. ін.;

- незахищеність видань, студій, творчих колективів від переслідувань державних контролюючих і фіскальних органів;

- загроза судових позовів можновладців з метою "захисту честі і гідності" та упередженість судів у цих процесах;

- відсутність гарантій захисту прав журналістів та осіб, прирівняних до них (незалежних експертів тощо).

Без вирішення цих проблем будь-які спроби "забезпечення інформаційної безпеки" не досягнуть мети.

Оптимізація заходів інформаційної безпеки у гуманітарній сфері

Розв'язання більшості проблем у галузі інформаційної безпеки України лежить у річищі більш широких реформ, про необхідність яких давно ведеться мова на різних рівнях і в різних аудиторіях. Так, питання убезпечення ЗМІ, друкарень, провайдерів Інтернет-послуг від постійних невмотивованих перевірок і зниження собівартості видавництва через пільгове оподаткування видавничої діяльності та інформаційних технологій мають бути вирішені в ході комплексної реформи податкової системи, проведення якої є завданням парламенту і уряду вже на найближчий час.

У ході судової реформи, розробки і прийняття нових цивільного, кримінального і відповідних процесуальних кодексів необхідно передбачити гарантії вільного виконання журналістами своїх обов'язків. Зокрема, йдеться про заборону подачі посадовими особами державних (чи самоврядних) органів до суду позовів про образу журналістами їх честі і гідності, якщо журналістські матеріали стосуються оцінки виконання цими посадовими особами своїх обов'язків. Очевидно, що забезпечення кадрової, матеріально-технічної і фінансової незалежності суддів відповідно до рекомендації Генеральної асамблеї ООН 1987 року має гарантувати суди від тиску з боку можновладців і сприяти справедливому розгляду усіх справ, пов'язаних зокрема зі ЗМІ. Однак це є завданням судової реформи в цілому.