Особливості формування і діяльності політичних партій України
До політчиних партій соціал-демократичного спрямування належать Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Селянська партія України (СелПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ).
Фактично в Україні лише три партії запропонувалии нселенню чіткі, зрозумілі, біль-менш упорядковані і поетапно розписані програим подальшого розвитку суспільства. З одного боку, Комунічстична партія України (КПУ), якій власне кажучи, і немає потреби шукати якихось незвіданих шляхів. Навпаки, свій майбутній успіх вона пов’язує із втомою населення від тягаря реформ, коли у відчаї воно може погодитись на реставрацію тоталітаризму. Замість творення нового реставрація старого – так можна сформулювати плани комуністів-ортодоксів і близьких до них інших лівих. Також слід зазначити, що водночас КПУ підтримує рівноправний розвиток різних форм власності, що виключають експлуатацію чужої праці, з одночасним забезпеченням суспільної власності, що виключають експлуатацію чужої праці, з одночасним забезпеченням суспільної власності на засоби виробництва, виступає за збереження землі, її надр, лісів, вод як спільного надбання всього народу. КПУ визнає необхідним припинення “обвальної” приватизації; відновлення порушених, як уважають комуністи, з політичних міркувань господарських, наукових, культурних зв’язків з Росією та іншими державами СНД; усебічне стимулювання інтеграційних процесів; здійснення комплексу заходів для запобігання масовому безробіттю.
З другого боку – концепція державотворення, опрацьована Народним Рухом України. У ній, навпаки, наголос робиться на ліберально зорієнтовану економіку з відповідно вибудуваними державними та управлінськими інститутами, системою права, соціальними гарантіями і т. д.
Є в Україні ще одна політична сила, яка не лише висунула програму реформ, а й має можливості для її реалізації. Мова йде про так звану партію влади. Ця неофіційна назва кулуарного походження. Так назвали корпоративно об’єднану спільним інтересом групу, яка тримає у своїх руках важелі державного управління. Однак не зайвим було б уточнення щодо джерел виникненя цієї “партії”.Більшість розуміє “партію влади” як ситуаційне об’єднання випадкових людей. Однак у цій випадковості є певна закономірність: за невеликим винятком усі вони належали або до компартійної номенклатури, або до так званого партійно-господарського чи деологічного активу. Тому коректніше було б говорити про неортодоксальну КПУ при владі з відповідним уточненням щодо нинішнього стану суспільства – чи є воно посткомуністичним, чи лише пост-ортодоксально-комуністичним.
Якщо пристати на друге розуміння, то не мусять викликати подиву кроки “партії влади” щодо гальмування реальної багатопартійності.
А втім, “партія влади” не проти й багатопартійності, але достатньою мірою контрольованої через які-небуь консультативно-дорадчі органи, здатні чинити вплив 9 а ще краще тиск) на ті організації, які дозволять собі надмірну опозиційність стосовно до “генерального курсу”.
Фактичне прагнення до правління однієї “партії” поступово руйнується насамперед колізіями всередині неї, спричиненими боротьбою між різними її групами. Одна частина правлячого істеблішменту намагається зберегти у методах державного управління максимум з комуністичної спадщини. Друга, не відкидаючи цілковито командно-адміністративних методів, намагається запровадити в економіку ряд ідей лібералізму. Саме ця боротьба і викликала появу Аграрної партії України, Народно-демократичної партії, спробу сформувати Партію порядку і реформ, і можна очікувати подібних кроків.До боротьби всередині “партії влади” спричинився ще й розподіл соціалістичного майнового спадку через так звану приватизацію. У цих колізіях відбувається формування кланів, здебільшого за земляцьким принципом, кожний з яких пропонує власну версію управління державним сектором економіки та загальної моделі економічних відносин, виходячи насамперд з регонально-галузевих інтересів.
Тим часом, реалізація групового інтересу потребує влади. З цього боку всі складові “партії влади” тотожні, всі вони намагаються розширити коло своїх прихильників, не шкодуючи коштів на засоби масової інформації і не гребуючи будь-якими методами дискредитації конкурентів.
Багатопартійність в Україні почала запроваджуватися тоді, коли у країнах традиційної демократії місце, роль, функції, характер партій піддавалися суцільній ревізії. В розвинутих країнах партії вже давно перестали бути виразниками інтересів певних класів або соціальних груп. Взагалі постіндустріальні суспільства відзначаються послабленням соціальної конфліктності, спадом інтресу до класових цінностей і зростанням – до цінностей загальнолюдських.