Нафтогазовий комплекс у системі забезпечення економічної безпеки України

Забезпечення достатнього рівня економічної безпеки виступає необхідною умовою стабільного розвитку будь-якої країни.

Велика залежність нафтогазового комплексу від зовнішніх постачань енергоресурсів надзвичайно підвищила актуальність проблеми забезпечення енергетичної безпеки України. Дефіцит паливно-енергетичних ресурсів та імпортна залежність створюють потенційну загрозу функціонуванню нафтогазового комплексу України, тому непередбачуване зменшення або призупинення їх надходжень сприяє зниженню економічної безпеки країни в цілому. Таким чином, серед проблем забезпечення економічної безпеки України особливого значення набуває саме проблема енергетичної безпеки.

Проблемі стабільного розвитку нафтогазового комплексу України як чинника економічної та енергетичної безпеки країни присвячені окремі роботи таких українських вчених: Данилишина Б.Н., Діяка І.В., Ковалка М.П., Саприкіна В.Л., Сердюка Т.В., Сухорукова А.І. та ін.

Під енергетичною безпекою України розуміють спроможність держави забезпечити ефективне використання власної паливно-енергетичної бази, здійснити оптимальну диверсифікацію джерел і шляхів постачання енергоносіїв, реалізувати потенціал енергозбереження, збалансувати попит та пропозицію на паливно-енергетичні ресурси [4, с. 39].

Вперше проблема енергетичної безпеки була усвідомлена в промислово розвинених країнах на початку 70-х років минулого століття під час близькосхідного конфлікту. Тоді була розроблена енергетична політика як в рамках кожної з цих країн, так і Міжнародного енергетичного агентства (МЕА). Її складовими стали широке залучення до паливно-енергетичного балансу власних енергоресурсів, пріоритетний розвиток ядерної енергетики і вугільної промисловості, активна енергозберігаюча політика, створення стратегічних резервів енергетичних ресурсів тощо [1].

Співвідношення обсягів видобутку і споживання енергоносіїв в Україні протягом 1990-2006 рр. показує досить скрутне становище нафтогазової промисловості. Видобуток нафти і конденсату в Україні протягом 1998-2006 рр. зберігається на рівні 3,7-4,5 млн. т. на рік., видобуток газу - на рiвнi 18 млрд.куб.м на рік. При цьому споживання нафти і конденсату протягом аналізованого періоду склало приблизно 19 млн. т. на рік, споживання газу - 81 млрд.куб.м на рік [5].

Отже, Україна належить до енергодефіцитних країн: у 2006 р. забезпеченість країни енергоносіями власного видобутку становить лише 28% з газу та 24,2% з нафти. Відповідно залежність від імпортних постачань у 2006 р. сягає 72% з газу і 75,8% з нафти. Ця залежність, можливо, здавалася би не такою вже й лякаючою (цей рівень залежності від імпорту первинних енергоресурсів є середньоєвропейським), як би не той факт, що вона сьогодні є майже стовідсотковою від однієї країни.

Частка Росії в загальному обсязі імпортованої в Україну нафти становить майже 90%; головними постачальниками газу до країни є Туркменістан та Російська Федерація, територією якої здійснюється транзит експортованого газу першого постачальника; решта дефіциту покривається поставками з Казахстану, Киргизії, Білорусі і частково з прибалтійських країн.

Необхідно звернути увагу на те, що з 2000 р. частка Російської Федерації в імпортних поставках нафти постійно зростає: 2000 р. - 67%, 2001 р. - 71%, 2002 р. - 88%. У 2007 р. РФ стає монопольним постачальником сирої нафти в Україну - 6,4 млн. т., на країни Європи припадає близько 63% експорту продуктів переробки цієї нафти. Нафтопереробні заводи України забезпечуються переважно російською сировиною, яка в обсягах переробки перевищує 85% [6].

Отже, дуже складно нівелювати провідну роль РФ у забезпеченні України енергоносіями як для внутрішнього використання, так і для експорту, що призводить до того, що знаходження і реалізація альтернативних російському джерел постачання нафти та газу стає надзвичайно важливим економічним завданням. Невелика ступінь свободи з поставок туркменського газу, на жаль, втрачена, оскільки з 2007 р. Російська Федерація перекупила практично увесь туркменський газ [3, с.17].

Одним з альтернативних джерел нафтогазового забезпечення України є поставка каспійської нафти, для чого в рамках сучасної транспортної інфраструктури будуються нафтотермінал в м. Одесі і нафтопровід „Одеса Броди" потужністю 40 млн. т. нафти на рік. Однак реалізація цього проекту пов'язана з деякими труднощами: недостатня кількість каспійської нафти із-за забезпечення інших пріоритетних проектів, наприклад Баку-Джейхан, та затримання будівництво польської частини нафтопроводу [2].