Суб'єкти соціальної політики
Суперечливий процес розвитку соціального буття засвідчує відсутність автоматизму в його функціонуванні, у реалізації об'єктивних закономірностей розвитку суспільства. Соціальне буття, соціальні відносини функціонують на основі органічної єдності об'єктивного та суб'єктивного, свідомої цілеспрямованої управлінської діяльності. Перед людьми як суб'єктами соціального регулювання і свідомого саморегулювання завжди стоятимуть завдання, що полягають у розкритті змісту соціального буття, соціуму взагалі, пошуку шляхів формування соціальної безпеки людини і суспільства. Це значно підвищує роль суб'єктів соціальної політики, їх вміння повною мірою використовувати ефективні засоби і форми для розвитку й збагачення соціального потенціалу людини і суспільства.
До суб'єктів соціальної політики належать людина, держава, суспільство, соціальні спільності та інститути, політичні партії, громадські організації, асоціації громадян, колективи, фонди, принципово нові для українського суспільства суб'єкти, зокрема соціального захисту (підприємці, роботодавці), і суб'єкти, що здійснюють діяльність у різноманітних формах як у межах інституціональних структур, так і на громадських самодіяльних засадах. Перелічені суб'єкти мають різний суспільний характер, здійснюють соціальну діяльність у багатьох галузях суспільного виробництва, мають різні можливості, масштаби, глибину, способи та засоби впливу на розвиток соціального буття, формування соціальної безпеки людини й суспільства. Розширення кількості суб'єктів соціальної політики, ба-гатосуб'єктність її здійснення, розмаїття застосовуваних ними способів досягнення поставленої мети — істотні чинники, що створюють умови для різноманітних форм розвитку й збагачення соціального буття. Об'єктивною умовою багатосуб'єктності у здійсненні соціальної політики є розмаїття суспільних, соціальних відносин у суспільстві, що створюють об'єктивні умови для різноманітності способів реалізації соціального потенціалу людини та інших суб'єктів соціальної політики.
Людина як суб’єкт соціальної політики
У складній структурі суб'єктів соціального розвитку і здійснення соціальної політики безпосереднім і основним суб'єктом є людина, особистість, індивідуальність. Ще Аристотель зазначав, що головним суб'єктом політики має бути не держава, а людина. Будь-яке, навіть просте завдання соціального розвитку і соціальної політики неможливо розв'язати, якщо в його центр не буде поставлено людину, якщо не буде створено умов для самореалізації особистішого потенціалу людини. Тривалий час людина була не суб'єктом, а об'єктом соціальної політики. Не було створено умов для самореалізації сутнісних соціальних сил людини. Мільйони людей пішли з
життя, не реалізувавши повноцінно власного соціального потенціалу. Деформуючий вплив колишньої тоталітарної системи виявився насамперед у гальмуванні процесів соціальної мобільності, неадекватній вартості, ціни робочої сили, оплати праці, неефективному соціальному захисті, відсутності стабільної системи соціальної безпеки людини. Особливо яскраво це виявилося в соціальному становищі селянства, значною мірою робітничого класу, інтелігенції.
Неодмінною умовою оптимізації процесів соціального розвитку, здійснення ефективної соціальної політики є формування умов для утвердження самостійності людини, свободи вибору нею напрямків і форм самореалізації у сфері як соціального буття, так і суспільного взагалі. Збагачення процесу соціального розвитку, виявлення нових концептуальних засад соціальної політики можливі лише за умови, що особистість, індивідуальність перетвориться з об'єкта соціального розвитку, соціальної політики, соціальної безпеки на активний, творчий суб'єкт цього процесу, який самореалізує власний багатий соціальний потенціал на багатогранних самодіяльних засадах.
Збагаченню змісту діяльності особистості у сфері соціального розвитку сприятиме створення умов для розширення економічного, соціально-політичного та духовного простору як основи становлення зрілих форм соціального буття і посилення соціальної безпеки, розширення можливостей для вільного вибору особистістю як політичних, так і ціннісно-нормативних пріоритетів, духовно-моральних засад у самореалізації власної соціальності. Істотним у цьому процесі є формування умов для розширення альтернативності діяльності та поведінки людини, засобів особистішої самореалізації, різноманітних форм самоутвердження і самовираження, насамперед тих рис індивідуальної соціальності та духовності, що розкріпачують розум, ініціативу, активність, підприємливість, які найповніше збагачують і реалізують особистісний потенціал основного суб'єкта соціального буття й потенціал суспільства загалом.Розширення соціальних основ для самореалізації особистісного буття, зокрема самозахисту, посилення соціальної безпеки людини зумовлюються й тим, що в суспільстві немає чіткої орієнтації державних інститутів у здійсненні соціальної політики, спостерігається нестабільність їх функціонування. Однак соціодинаміка суспільного розвитку неминуче диктує необхідність їх пробудження й концептуальної переорієнтації інституціональної діяльності в напрямку зміни
моделей і регуляторів розвитку соціальних процесів, а також створення об'єктивних і суб'єктивних умов для смисложиттєвої самореалізації, багатогранного соціального багатства індивідуальності, її духовності, адже основний зміст цінностей соціального буття полягає в їх самовираженні й відтворенні.