Соціальна структура суспільства і соціальна політика

П. Сорокін виходячи з того, що стратифікація може бути трьох видів — економічна, політична та професійна, виокремлює такі показники стратифікаційного поділу суспільства, як рівень прибутку, вплив на поведінку членів суспільства, місце в системі статусних ролей, наявність знань, умінь, навичок та інтуїції, що відповідно оцінюються та винагороджуються суспільством.

М. Вебер вважає, що критерії стратифікації пов'язані відносинами власності, а також із соціальним престижем, який зумовлений успадкованим чи набутим статусом, приналежністю до певних владних структур, політичних партій тощо.

Т. Парсонс стверджує, що в основі стратифікаційних процесів лежать ціннісні орієнтації людей. При цьому він виокремлює три основні групи диференційних ознак соціальної стратифікації: вроджені й приписані характеристики індивідів (походження, етнічна і расова приналежність, родинні та статеві зв'язки, вікові особливості, особисті якості та здібності тощо); ознаки, пов'язані з набутим соціальним статусом і статусно-рольовими функціями, які людина виконує в суспільстві (ті чи інші види професійної діяльності індивіда, рівень знань, освіти тощо); ознаки, пов'язані з володінням сукупністю матеріальних і духовних цінностей (гроші, власність, можливість духовного, ідеологічного впливу на інших, можливість управляти, командувати тощо).

Американський соціолог А. Барбер поклав в основу стратифікаційних відносин такі показники, як престиж, професія, влада, могутність; дохід чи багатство; знання чи освіта; становище родичів; етнічна приналежність; релігійна чи ритуальна чистота.

Німецько-англійський соціолог Р. Дарендорф виходить з того, що найповніше процес боротьби між індивідами і соціальними групами за владу відображає авторитет. Саме він, на думку соціолога, який поділяє суспільство на управлінців-власників і управлінців-не-власників, лежить в основі стратифікаційних процесів.

Французький соціолог А. Турен вважає, що стратифікація в суспільстві здійснюється на основі доступу до інформації. Вищі статусні позиції у процесі освоєння соціуму займають індивіди, які найповніше володіють інформацією, бо мають найбільший доступ до неї.

Американські соціологи К. Девіс і У. Мур у своїй концепції соціальної стратифікації (у західній соціології вона вважається досить ґрунтовною), ігноруючи роль влади в досліджуваних суспільних процесах, вважають, що стратифікація в суспільстві базується на функціональній значущості певного статусу, вимогах до виконання індивідом рольових функцій і зумовлюється труднощами заповнення соціального статусу, необхідного для суспільства в конкретний час.

Серед моделей соціальної стратифікації, що прийняті в західній соціології, наивідомішою є модель американського соціолога У. Уотсона. Досліджуючи соціально-стратифікаційні процеси, він та його колеги спочатку орієнтувалися на просту триланцюгову систему класового поділу суспільства на класи: вищий, середній і нижчий. Однак учені дійшли висновку, що в кожному з укрупнених класів слід виокремлювати проміжні класи. У результаті модель У. Уотсона набрала такого вигляду:

1. Вищий вищий клас — представники впливових і багатих династій, які мають значні ресурси влади, багатство і престиж у масштабах держави.

2. Нижчий вищий клас — банкіри, відомі політики, власники великих фірм, які досягли вищих статусів під час конкурентної боротьби чи завдяки різноманітним якостям.

3. Вищий середній клас — бізнесмени, які досягли успіху, наймані управляючі фірм, відомі юристи, лікарі, видатні спортсмени, наукова еліта. Представники цього класу вважаються багатством нації.

4. Нижчий середній клас — наймані працівники: інженери, середні й дрібні чиновники, викладачі, наукові працівники, керівники підрозділів на підприємствах, висококваліфіковані робітники. Нині цей клас у розвинених західних країнах найчисленніший.

5. Вищий нижчий клас — наймані робітники, які створюють додаткову вартість у суспільстві. Цей клас у багатьох відношеннях залежить від вищих класів щодо отримання засобів до існування, постійно бореться за поліпшення умов життя.

6. Нижчий нижчий клас — бідні, безробітні, бездомні, іноземні робітники та інші представники маргінальних груп населення.