Держава загального добробуту в соціально орієнтованій ринковій економіці ФРН

Соціальна допомога

Межа бідності визначається відповідно до законодавчо встановленої вартості споживчого кошика, достатнього для способу життя, що не принижує людської гідності. Сім'ї з доходами на рівні або нижче межі бідності мають право на адресну соціальну допомогу. Межа бідності постійно утримується на відносно скромному рівні, що становить близько 20 % середньої заробітної плати (за вирахуванням податків). Отже, соціальна допомога не перешкоджає збереженню стимулів до праці. У рівновазі соціального й ринкового тут перевага віддається вимогам ринку праці.

Чисельність тих, хто має право на адресну соціальну допомогу, невпинно зростає за рахунок збільшення осіб, які тривалий час є безробітними, самотніх матерів і зростання активності щодо подання заяв про допомогу. Окремі дослідники висувають припущення, що є багато людей, дохід яких нижчий за межу бідності, але вони не звертаються по допомогу. Це прихована бідність, розміри якої невідомі. Малооплачувані працівники не мають права на допомогу, однак по неї звертається багато безробітних, які не отримують допомогу по безробіттю. Загалом те, що не всі, хто потрапив у нужду, звертаються по допомогу, можна пояснити суворою адміністративною перевіркою права на допомогу, відсутністю поваги до прохачів з боку соціальних працівників і певним тиском на осіб працездатного віку з метою примусити їх знайти роботу, великими за обсягом формулярами заяв про допомогу, перевіркою щодо наявності заможніших родичів, загрозою переслідування за неправдиві відомості тощо. Розмір допомоги та умови її надання визначені федеральним законодавством, проте місцеві органи соціального забезпечення мають велику свободу щодо надання допомоги виходячи з конкретних обставин. Системою соціальної допомоги керує місцева влада, яка на 80 % забезпечує її фінансово, а 20 % коштів надходить від земельних влад. Незважаючи на самостійність місцевих влад великих територіальних відмінностей щодо надання допомоги не спостерігається. Так само майже відсутні будь-які соціальні конфлікти й вимоги щодо розміру й умов надання соціальної допомоги. Сором за свій убогий стан, відсутність солідарності серед прохачів і підтримки їх громадою — ось характерна особливість німецької системи соціального захисту.

Становище жінок

Загалом жінки перебувають у невигідному становищі в системі соціального захисту ФРН. Вони отримують менші виплати по соціальному страхуванню, розраховуючи на ласку соціальної допомоги. Право жінок на трудові пенсії за віком та допомогу по безробіттю дуже обмежується, по-перше, суворими правилами їх надання, а по-друге, характером їхньої праці, що часто малооплачувана і переривається для виконання жінкою її сімейних обов'язків. Система соціального страхування, основи концепції якої були розроблені ще у 80-х роках XX ст., передбачає, що платником внесків має бути чоловік, обов'язок якого утримувати родину, і соціальне забезпечення має відображати залежну роль жінки в родині. Пенсія вдови становить 60 % пенсії померлого чоловіка. Працюючі жінки отримують після виходу на пенсію лише близько 30 % попередньої заробітної

плати, тоді як чоловіки — близько 50 %. Більшість тих, хто звертається по соціальну допомогу, або незаможні літні жінки, або самотні жінки з дітьми, які не отримують матеріальної підтримки від колишнього чоловіка. Під впливом жіночого руху у країні й міжнародних норм з 1986 р. перший рік після народження дитини жінка вважається непрацездатною, розглядається як застрахована й тому отримує відповідну оплачувану відпустку коштом пенсійного фонду. Лише жінки, які мають 35 років трудового стажу, отримують повну пенсію, а час, який вони витратили на догляд за дітьми, до трудового стажу не зараховується.Підпорядковане становище жінки в системі соціальної безпеки ФРН відображує їхнє місце у структурі зайнятості, яка є типовою для розвиненої західної країни. Наприкінці 80-х років жінки у складі робочої сили становили близько 40 %. Підвищенню жіночої зайнятості перешкоджає відсутність розвиненої системи піклування про дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Часткова зайнятість також наражається на перешкоди у вигляді несприятливого законодавства щодо соціального страхування таких працівників. Жінки більшою мірою потерпають і від безробіття. Наприкінці 80-х років було зареєстровано 1 млн безробітних жінок, а за окремими оцінками, ще 800 тис. перебували "у мовчазному резерві", тобто не реєструвались як безробітні, тому що або втратили право на допомогу, або вважали, що їхні зусилля будуть марними, бо шанси знайти роботу були дуже малі. Обмеження державних видатків зумовило також обмеження кількості робочих місць як для малокваліфікованих, так і для високоосвічених жінок у таких сферах, як освіта, охорона здоров'я і соціальне обслуговування. Отже, у ФРН жінки виконують роль трудового резерву.

Сімейна політика

Суспільні погляди на роль жінки і сім "і. Ідеологія соціально орієнтованої ринкової економіки виразно визначила державну політику щодо ролі жінки та сім'ї, наголошуючи на традиційних, патріархальних цінностях, що протягом усього повоєнного періоду піддавалося критиці, особливо з боку жінок. Незважаючи на те що в Основному законі 1949 р. проголошувалися рівні права чоловіків та жінок і заборонялося надавати будь-які переваги чи створювати перешкоди залежно від статі особи, в іншій статті того самого закону зазначалося, що "шлюб та сім'я перебувають під особливим захистом державних норм". Останнє положення вільно трактували консерватори, розглядаючи сім'ю як "природну інституцію, дану Богом", яку має підтримувати чоловік-годувальник, заробляючи достатньо для утримання жінки і двох дітей. Консервативна інтерпретація сімейної політики мала фатальні наслідки для матерів, які самі виховують дітей. Специфічні й насущні потреби таких сімей ніколи не були визнані державою загального добробуту зразка ФРН. Ці сім'ї мають право лише на соціальну допомогу по бідності.