Державне регулювання розвитку венчурного бізнесу в інвестиційній сфері

Характерною рисою сучасного економічного простору України є утворення багатоступінчастої моделі інвестиційної діяльності. Її структуризація та інституціоналізація з розмежуванням функцій, завдань між різними суб’єктами господарювання дає змогу відобразити ставлення різних типів людей до ризику і діяльності, пов’язаної з ним. Побудова цієї моделі та її застосування в системі державного управління є актуальним та важливим завданням сьогодення.

Проблеми врахування інвестиційних ризиків різного типу знайшли висвітлення у наукових працях багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців. Зокрема, можна зазначити роботи І.Борщука, О.Бугрова, В.Варені, В.Головатюка, А.Дагаева, І.Дворака, О.Зальотова, О.Іваницької, М.Клапківа, В.Мартиненка, А.Пересади, О.Чечелюка. Однак у нашому дослідженні ми спиралися передусім на формуванні наукового уявлення щодо суб’єктного представлення системи мінімізації небажаних ризиків та їх регулювання.

Отже, метою даної статті є висвітлення діяльності фінансових інституцій, зокрема інституціональних інвесторів, які переймають ризики з метою управління ними.

Для реалізації цієї мети слід вирішити такі завдання:

¨ визначити поняття венчурного бізнесу та передумови його виникнення за кордоном і в Україні;

¨ проаналізувати законодавче регулювання венчурного фінансування в Україні;

¨ виокремити групи інвесторів та механізми інвестування на ринку цінних паперів;

¨ побудувати модель діяльності інституціональних інвесторів та фінансових посередників.

Наукова новизна даної роботи полягає у систематизації інформації щодо діяльності інституціональних інвесторів, яка пов’язана із поняттям ризику та виявленні особливостей венчурного інвестування в США, Західній Європі та Україні. Автором побудовано модель діяльності інституціональних інвесторів та фінансових посередників, уведено поняття інвестиційного простору і системи risk-mix.

Економічний простір країн Західної Європи та США характеризується розмежуванням діяльності суб’єктів інвестиційного ринку. Частина з них займається венчурним бізнесом, частина – операціями на фондовому ринку. Характерною особливістю перших є те, що вони починають з наукової ідеї, започатковують фірму, сприяють масовому випуску продукції, емісії акцій і виходу на ринок цінних паперів, а потім продають свою частину активів і розпочинають пошук нових привабливих проектів.

Розглянемо особливості трактування поняття “венчурний бізнес” у західній школі. Терміни “венчурний капітал” і “венчурний бізнес” беруть початок від англійського слова “venture”, яке перекладається в словнику В.К.Мюллєра як “ризикове підприємство”, “спекуляція”, “сума, яка підлягає ризику”.

Хоча окремі схеми венчурного фінансування застосовувались в 30-х роках

XX ст. і навіть раніше, це явище набуло сучасних рис у США лише після Другої світової війни. Прообразом сучасних фірм з управління венчурним капіталом стало фінансове партнерство “Дж. Х. Уітні енд Компані”, засноване колишнім послом США у Великобританії Дж.Х.Уітні, акціонерної компанії “Амерікен Рісерч енд Дівелопменч”, створеної у цьому ж році під керівництвом генерала Ж.Д.Доріо, і фонду “Венрок”, заснованого в кінці 40-х – початку 50-х років сімейством Рокфеллерів [2].

На даний час існують два основних ринки венчурного капіталу – США і Канади та Європи. Звичайно, під європейським ринком розуміють ринок Західної Європи. Перспективними також вважаються ринки Південно-Східної Азії, Ізраїлю, Індії і Австралії. На рахунок потенціалу Китаю думки експертів розходяться, однак, на нашу думку, він є великим.

На цих ринках склалась певна спеціалізація венчурного капіталу. У країнах Західної Європи венчурні інвестиції спрямовуються переважно на розвиток компаній. При цьому посилюється інтерес до венчурного капіталу з боку управлінського персоналу з метою придбання своїх підприємств. Підвищеним попитом венчурне фінансування користується у Франції, Великобританії та інших країнах.