Соціально-економічна ефективність іноземних інвестицій в реаліях ринкової економіки

До початку 90-х років в Україні категорії «інвестиції» не знаходилося місця як у теорії, так і в практиці. Уперше це поняття у вітчизняній економічній літературі почало зустрічатися, коли піднімалося поняття “капітальні вкладення”. Термін "інвестиції" значно розширює сутність відповідної соціально-економічної категорії, оскільки перший з цих термінів більш змістовний і відповідає умовам ринкової економіки.

Сьогодні економіка України не має достатнього інвестиційного потенціалу для забезпечення необхідного рівня інвестиційних вкладень. Виходом із цього становища стають іноземні інвестиції.

Відповідно ст.1 Закону України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції визначаються, як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно законодавству України з метою одержання прибутку чи досягнення соціального ефекту [2, с.300].

Основними формами здійснення іноземних інвестицій є : часткова участь у підприємствах, що створюються разом з українськими юридичними і фізичними особами, чи придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, філій і підрозділів іноземних юридичних чи осіб придбання у власність діючих підприємств цілком;придбання не забороненого законами нерухомого чи рухомого майна;

придбання самостійне за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав;в інших формах, що не заборонені законами України, у тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України. Іноземні інвестиції могуть вкладатися в будь-які об’єкти, інвестування в які не заборонено законодавством.

Іноземні інвестиції бувають прямими та портфельними. Прямими іноземними інвестиціями прийнято називати інвестиції, що передбачають установлення довгострокових відносин між партнерами, а також довгостроковий інтерес і контроль, що визначає і здійснює організація-резидент однієї економіки щодо підприємства, що є резидентом іншої економіки.

Портфельні інвестиції – це вкладення в акції закордонних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації й інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою одержання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, змін валютного курсу і т.д [39, с.26].

Питання ефективності залучення іноземних інвестицій обговорюється багатьма політиками, науковцями та громадськими діячами. Дане питання вивчали Борщ Л.М., Федоренко В.Г., Діденко Я.О. та ін.

Досліджуючи це питання Федоренко В.Г. наводить переваги та недоліки іноземного інвестування [3, 346].

Перевагами, на його погляд є зниження рівня імпортозалежності, стимулювання розвитку експортного потенціалу, прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ, упровадження сучасних технологій, поліпшення платіжного балансу, збільшення обсягів капітальних вкладень та скорочення строків їх нагромадження, підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили, забезпечення зарубіжного організаційного та управлінського досвіду.

Також слід відзначити, що недоліками іноземного інвестування є збільшення залежності країни від іноземного капіталу, трансферт частини прибутків за кордон, витіснення з ринку внутрішніх виробників і постачальників, підвищення рівня конкуренції на ринку жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів.

Разом з цим Борщевського В.В., торкаючи мотиваційних аспектів іноземного інвестування, з погляду його значення для сучасної економіки, висловлює думку, що слід насамперед звернути увагу на ту просту істину, що для досягнення стабільного економічного зростання і забезпечення відповідних високих показників господарського розвитку держави чи окремого регіону, треба, щоб підприємства, які знаходяться на відповідній території, збільшували обсяги виробництва чи надання послуг.[4, 108-110] Тому що, прибутковість підприємств – це й нарощування податкових платежів до бюджету та соціальних відрахувань, і розвиток регіональної інфраструктури, і адаптація нових технологій, інновацій та систем менеджменту до вітчизняних умов (рис.1)