Вплив держави на ціну туристичного продукту

Фактичний розмір фінансової допомоги, що робиться туризму з боку держави, визначається важливістю туристського сектора в економіці країни і специфічною відмінністю цього сектора від інших.Державні дотації виявляються в різних формах, починаючи від заходів щодо просування позитивного іміджу країни до надання податкових пільг на туристську діяльність. Серед основних видів державних інвестицій можна виділити: зниження ціни інвестицій у туристські проекти, що включає вигідні позики по вигідних процентних ставках (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою і ринкової), чи продаж оренду чи землі інфраструктури за ціною нижче ринкової, податкові пільги, захист від подвійного оподатковування за допомогою висновку угод з іншими країнами, зниження мита, прямі чи субсидії надання гарантій на інвестиції з метою залучення закордонних інвесторів і ін. Для цього уряд або гарантує надання позики, або гарантує репатріацію капіталу і прибутку. Справедливості заради треба сказати, що інвестування туризму - дуже ризикований захід, тому що цей вид діяльності дуже чуттєвий до економічних, політичних, кліматичних і інших змін, що можуть різко скоротити потік туристів і тим самим істотно вплинути на надходження від туризму. Тому держава повинна починати більше зусиль для залучення інвестицій у туристський сектор, чим в інші сектори економіки.

Уряд повинен стежити за тим, щоб вищезгадані види заохочень були використані по призначенню і проекти відповідали цілям, на які були виділені гроші.

Присудженням чи грантів позик, крім інвестиційних банків, що знаходяться під заступництвом уряду, займаються НТО, про які мова йтиме нижче, і Корпорація туристського розвитку. Оподатковування знаходиться під контролем Міністерства фінансів. У країнах, що розвиваються, туристський сектор може фінансуватися іншими міжнародними агентствами.

У різних країнах перевагу віддають різним видам заохочень. Наприклад, Греція і Португалія використовують пільгові позики; в Австрії пільгові позики складають половину всіх інвестицій і видаються під 5% комісійних на 20 років; Франція, Італія і Великобританія особливу увагу приділяють субсидіям; в Іспанії введений низький податок на додаткову вартість при покупці імпортних товарів.

Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 черв¬ня 1999 р. затверджені «Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які входять до собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку суб'єктів туристичної діяльності».

Ціноутворення в туризмі – це комплексна міра, обумовлена різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції та складністю чіткої оцінки майбутнього попиту.

Політика ціноутворення в туризмі визначається різними факторами, тому перелік методів, що використовуються є дуже великим.

Витрати-плюс. Це метод ціноутворення, суть якого полягає в додаванні на витрати деякого відсотка з метою отримання прибутку після покриття витрат на створення продукту і його представлення на ринку. Цей метод відносно легкий, але має недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу з-за високих постійних витрат. Цей метод не враховує попит, а також ціни, які пропонують на ринку конкуренти.

Норма рентабельності. Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом і визначає наскільки туристична фірма діє для повернення вкладених інвестицій. На відміну від попереднього методу, якій базувався на витратах бізнесу, це метод керується рівнем прибутку, який генерується капіталом, що інвестували. Але в той же час він не враховує деякі фактори, яки впливають на ціноутворення, наприклад, об’єм продажу.

Зворотне ціноутворення. Метод, заснований на ринковій ціні товару та запланованому прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаються досягти прибуток, за рахунок зниження витратних компонентів продукту, одночасно регулюючі якість і різноманітність послуг. Але для того щоб не втрати клієнтів, компанії зазвичай проводять ретельні дослідження потреб туристів, приймаючи в увагу конкуренцію на ринку.

Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод називається також гнучким ціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін в залежності від часу, місця, виду продукції або об’єму продаж. Туристичні фірми практикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментів в залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад, студентам і людям похилого віку пропонуються знижки на проживання або транспорт.