Джерела фінансування інноваційних інвестицій

Досвід промислово розвинених країн свідчить про те, що надання державних гарантій, порівняно з іншими формами субсидіювання, виявляється доцільним лише тоді, коли завдяки гарантіям на ринку залишаються ті підприємства, що мають шанси зберегти свою рентабельність протягом тривалого часу.

Надання державних гарантій, порівняно з іншими формами субсидіювання підприємств, має дві важливі переваги:

• держава одержує можливість надавати підтримку підприємствам без використання бюджетних коштів;

• для підприємств необхідність повернення кредитів стає стимулом до максимально ефективного використання залучених коштів.Однак в Україні реалії такі, що кредити під гарантію уряду не тільки не мають зазначених переваг, але навіть становлять серйозну економічну проблему, пов'язану з борговими зобов'язаннями держави. У процедурі надання гарантій беруть участь як мінімум 11 установ (міністерства економіки, фінансів, зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Фонд держмайна, банк-агент, назване Національне агентство, галузеві управління Кабінету Міністрів, центральний орган виконавчої влади відповідної галузі, незалежна організація, що здійснює цінову експертизу, інші інститути). Збільшення кількості учасників експертизи збільшує витрати на її проведення, але аж ніяк не підвищує ступеня обґрунтованості вибору інноваційного проекту.

Одним з найважливіших аргументів при виборі інноваційних проектів є їх відповідність пріоритетним напрямкам використання іноземних кредитів і розвитку економіки. Так, дотепер немає глибокого економічного обґрунтування пріоритетів на основі аналізу порівняльних переваг і реальних можливостей їх використання, а також тенденцій розвитку субсидованих галузей в інших країнах. Найчастіше пріоритетність пов'язується з необхідністю використовувати наявний виробничий потенціал, тобто випливає з минулого, а не орієнтується на майбутнє. Усе це збільшує ймовірність виключення ефективних проектів. Разом з тим, формулювання "окремі, надзвичайно важливі об'єкти" може служити підставою для будь-якого суб'єктивного рішення.

Таким чином, аналіз процедури надання державних гарантій свідчить, що вона має принаймні три серйозні недоліки, пов'язані з відсутністю чіткої відповідальності за прийняті рішення, неринковою оцінкою майна, що не відбиває його реальної ліквідності, а також відсутністю надійного економічного обґрунтування пріоритетності використання іноземних кредитів.

Практика реалізації інноваційних проектів за кредитами під гарантію уряду свідчить, що підприємства пріоритетних галузей мають досить реальні шанси компенсувати зміну кон'юнктури (наприклад, цін на сировину, обмінного курсу, ринків збуту), що пов'язано з можливістю домогтися для себе спеціальних умов. Можливість одержати пільги для конкретного інноваційного проекту у процесі його реалізації за спеціальним рішенням уряду зводить нанівець твердість процедури й умов надання державних гарантій за іноземними кредитами.

Фактично багато підприємств не несуть відповідальності за повернення коштів і тому не зацікавлені в їх ефективному використанні. У першу чергу це стосується кредитів, що надаються на умовах погашення зовнішніх зобов’язань з бюджету з подальшим відшкодуванням витрат держави в національній валюті чи постачаннями продукції в державний резерв.

Бюрократична і непрозора процедура експертизи інноваційних проектів має бути скасована. Комерційні банки і самі підприємства повинні взяти на себе відповідальність за експертизу проектів і повернення кредитів, використовуючи для цього запропоновані у цьому підручнику методики визначення ефективності інновацій.

Альтернативою такого процесу може бути організація фінансування інноваційних проектів без надання державних гарантій.

У цьому випадку процес фінансування складатиметься з таких етапів:

1. Підприємство-позичальник звертається до уряду за підтримкою інноваційного проекту відповідно до політики держави стосовно пріоритетних напрямків розвитку економіки. Далі, за підтримки уряду, підприємство-позичальник має одержати від НБУ ліцензію на відкриття рахунку в третій країні і пільги на повернення валютних цінностей протягом більш як 90 днів (оскільки деякі види устаткування виготовляються і постачаються протягом тривалішого терміну).

2. Забезпечення оплати авансу, наприклад, 15 % (фаза-І). Кошти від експорту ліквідної продукції підприємства, що організовує іноземна компанія 1, надходять на рахунок у третій країні і використовуються для оплати 15 % авансу іноземній компанії 2, яка є виконавцем інноваційного проекту.