Стратегія міжнародної діяльності в інвестиційних процесах

Досвід класифікації капітальних вкладень в економічно розвинених країнах

Досить цікавим щодо капіталовкладень є досвід західноєвропейських і американських підприємств. У економічно розвинених країнах капіталовкладення розподіляються на групи залежно від їх мети:

1) вимушені капіталовкладення;

2) збереження позицій на ринку;

3) оновлення основних виробничих фондів, особливо верстатів і апаратів;

4) економія витрат;

5) збільшення прибутків;

6) "ризикові" капіталовкладення.

До першої групи належать капіталовкладення, які здійснюються, наприклад, з метою підвищення надійності й техніки безпеки на виробництві відповідно до нових законодавчих актів або інших обов'язкових обставин. У цьому разі не постає питання, здійснювати інвестиції чи ні.

Друга група охоплює капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло втримати свої позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію і стабільний економічний стан.

Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримування безперервної діяльності підприємства й підвищення технічного рівня виробництва, наприклад, за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших верстатів і апаратів, упровадження нової технології виробництва.До четвертої групи належать капіталовкладення, які сприяють зменшенню витрат, що в результаті підвищить продуктивність праці на підприємстві та його прибутковість.

Капіталовкладення п'ятої групи спрямовані на збільшення прибутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості. Це часто пов'язується з розширенням "традиційних" сфер діяльності підприємства.

До шостої групи належать капіталовкладення, пов'язані зі значним ризиком (наприклад, призначені для завоювання нових сфер ринку або створення нових видів продукції). Вони можуть бути успішними в тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція та існує велика свобода дій.

Для інвестиційної політики найбільше практичне значення має класифікація капіталовкладень з погляду оцінювання на основі різних критеріїв їх рентабельності й диференціація норм прибутку для різних груп. Це дає можливість керівництву підприємства не тільки планувати рентабельність того чи іншого варіанта, а й систематично впливати на інвестиційні рішення та спрямовувати інвестиційну політику підприємства у бажаному напрямі.

Норма прибутку (відсоток прибутку, який мають забезпечити капіталовкладення) у розглянутих групах капіталовкладень може бути такою: у першій — 0 %, другій — 6, третій — 12, четвертій — 15, п'ятій — 20, шостій — 25 %. Наведені значення, безперечно, приблизні. Слід також додати, що подібні вимоги до норми прибутку для деяких капіталовкладень другої-шостої груп (наприклад, капіталовкладення в наукові дослідження) встановлюються не завжди. На конкретних підприємствах вони можуть коливатися в той чи інший бік, проте ці показники дають більш-менш типову картину ранжування видів капіталовкладень.

Разом з розглянутими групами капіталовкладень особливо актуальним, а тому необхідним в умовах України є виокремлення такої групи, як капіталовкладення в охорону та оздоровлення навколишнього середовища. У цій галузі над встановленням норми прибутку превалюють міркування про виживання населення в регіонах, що зазнали екологічної катастрофи.