Дослідження зв’язку приватизації та ефективності підприємств в Україні

Натомість ТНК та інвестори-підприємці інвестують переважно в негрошовій формі. Саме так здійснили більшу частину інвестицій ТНК в Україну (понад 50 %) та інвестори-підприємці (80 %). Такі інвестори, які зазвичай добре знають специфіку своїх галузей, намагаються перенести в Україну власні стандарти провадження бізнесу, імпортуючи своє обладнання та свої технології.

Наведена на рис. 14 діаграма відображає поділ компаній вибірки за способом входження на ринок. Визначено такі способи:

1) проекти “з нуля” та створення нових підприємств;

2) придбання українських компаній:

• через приватизацію державних підприємств;

• через придбання акцій вже приватизованих підприємств;

• через придбання акцій нових приватних компаній.

Під час дослідження виявлено, що переважна більшість опитаних інвесторів увійшли на український ринок, створивши нові підприєм-ства (green-field projects). Саме таку тактику застосували половина інвесторів-підприємців, 60 % ТНК та понад 70 % інституційних інве-сторів. Придбання підприємств через приватизаційний продаж було дуже рідкісним явищем серед ТНК та підприємців, водночас серед інституційних інвесторів таких випадків взагалі не траплялося. Інвестори рідко купували й нещодавно засновані приватні компанії, оскільки дуже мало хто з них зберіг свою інвестиційну привабливість. Натомість найчастіше інвестори викуповували приватизовані підприємства (ймовірно, через брак у таких підприємств капіталу для подальшого розвитку).

Дослідження на основі опитування 150 українських підприємств дають підставу для сумніву у дієвості загальновизнаної тези про позитивний зв’язок між приватизацією та підвищенням ефективності господарювання підприємств. Виходячи з оцінки продуктивності та прибутковості приватизованих і державних підприємств дослідники стверджують, що всупереч сподіванням приватизовані українські компанії не перевищують показники діяльності порівняно з державними підприємствами.

Досліджуваним підприємствам (а також українським зокрема) властива мізерна питома вага власності прямих іноземних інвесторів. “Зовнішніми власниками” цих приватизованих підприємств були переважно фізичні особи, фінансові посередники та банки. Цю обставину можна пояснити тим фактом, що впродовж 1990-1999 pp. під час роздержавлення найчастіше практикували купівлю підприємств трудовими колективами та через ваучерну приватизацію. Більшості українських підприємств ці форми приватизації не забезпечили ані інвестицій, ані ефективнішого управління, ані кращих результатів діяльності.

Той факт, що автори дослідження не виявили позитивного впливу приватизації на діяльність підприємств, можна пояснити малою часткою власності іноземних стратегічних інвесторів. Іншими причинами відсутності чітких доказів позитивного впливу приватизації на діяльність українських підприємств ми вважаємо такі:

• слабка правова база істотно ускладнює здійснення будь-якого реального контролю зовнішнього власника над підприємством, де він не має контрольного пакету;

• зовнішні власники придбали великі частки власності лише в найгірших підприємствах, оскільки процес приватизації контролювали інсайдери;

• більшість підприємств було приватизовано впродовж останніх трьох років, отож переваги приватизації буде виявлено з плином часу;

• у третині приватизованих підприємств уряд дотепер зберігає за собою суттєві пакети акцій (до 30 %);

• уряд і надалі втручається в розвиток чутливих галузей (наприклад, енергетики);