Аналіз зарубіжного досвіду залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни

Нові принципи організації світу особливо стосуються України. Наша країна вже понад 10 років перебуває у стадії перебудови, якій властиві нові економічні відносини, реструктуризація, тобто процеси, що перебувають у стадії інтеграції.

Успішному просуванню економічної політики сприяє прогресуюча економіка, одним з напрямів якої є розвиток інвестиційних процесів, що забезпечують розвиток діалогу цивілізацій, розширення співробітництва народів.

Для розвитку промисловості України велике значення мають прямі іноземні інвестиції. Внутрішні чинники, що визначають приплив ПІІ в економіку, різноманітні за природою, сутністю, рівнем впливу. Найважливішими чинниками, що впливають на здійснення ПІІ, є економічні мотиви, які відіграють важливу роль на тому етапі, коли вже прийнято загальну політику залучення ПІІ. Під час інвестування в економіку іншої країни економічні чинники можна поділити на такі групи:

• пошук ресурсів;

• пошук ринків;

• пошук способів ефективного виробництва.

Наявність природних ресурсів, дешевої некваліфікованої або на-півкваліфікованої робочої сили, створених активів та матеріальної інфраструктури є сприятливими чинниками для діяльності, пов'язаної з пошуком ресурсів.

Історично склалося, що найважливішою ознакою, яка приваблює иноземних инвесторів, є наявність у країні природних ресурсів: корисних копалин, сировини та добрих природних умов для ведення сільського господарства. У XIX ст. надходження більшості ПП з країн Європи та США були зумовлені потребою забезпечення економних і надійних джерел постачання корисних копалин та сировини для індустріалізованих країн Європи та Північної Америки.

До початку Другої світової війни близько 60 % світових ПП було інвестовано в освоєння природних ресурсів.

Але навіть за тих часів, коли наявність природних ресурсів була основним чинником ПП, цю ознаку вважали недостатньою для спрямування ПП в певну країну. Порівняльна перевага у природних ресурсах зазвичай сприяла торгівлі, а не ПП. Натомість інвестиції здійснювалися тоді, коли багаті на ресурси країни не мали великих капіталів, потрібних для видобутку ресурсів, або технічних знань для видобутку чи продажу ресурсів за межі країни. До того ж належало мати або створити відповідну інфраструктуру для вивезення сировини з країни видобутку до пункту кінцевого призначення.

Вкладення капіталу для пошуку робочої сили зазвичай здійснюють транснаціональні компанії (ТНК), які мають власне виробництво або працюють у сфері послуг. Такі інвестиції походять з країн, де реальна вартість робочої сили є високою. У країні з низькою реальною вартістю робочої сили ТНК створюють чи купують компанію для постачання проміжних або кінцевих продуктів, виробництво яких вимагає менш інтенсивного використання праці. Задля заохочення таких виробництв країни — реципієнти інвестицій часто вдаються до створення вільних економічних зон.

До іншої дуже важливої групи економічних чинників надходження ПП належать ринкові фактори — місткість ринку (в абсолютному виразі та у відношенні до кількості населення і його доходів) і темпи зростання ринку. Для ТНК нові ринки дають можливість залишатися конкурентоспроможними і розширювати діяльність у певній галузі, а також економити за рахунок масштабів виробництва. Традиційно такі чинники, як місткість ринку та темпи його зростання, були важливими для інвестицій у національні ринки промислових товарів, "закриті" для міжнародної торгівлі товарів, "закриті" для міжнародної конкуренції через високі тарифи або квоти. Адже в такому разі стимулом для здійснення ПП ставала можливість обходження високих тарифів. Саме доступ до нових ринків був основним мотивом повоєнної інвестиційної хвилі зі США до Європи, особливо до Великобританії, а також припливу японських інвестицій до США наприкінці 80-х років XX ст., що став наслідком добровільних експортних обмежень та ризику подальших протекціоністських заходів в автомобільній промисловості.

Національний ринок країни-реципієнта відігравав важливу роль і для багатьох ТНК, що здійснювали діяльність у сфері послуг. Втім, основним стимулом до входження на ринок була не наявність тарифів, а та обставина, що більшість послуг не можна експортувати, і єдиним способом їх постачання за кордон стало відкриття дочірніх підприємств. Транснаціональні компанії здійснюють інвестиції для пошуку ринків також у тому разі, коли їхні основні постачальники або споживачі вже розпочали свою діяльність в іншій країні: тоді, щоб зберегти свій бізнес, доводиться переносити його за кордон. Проте найважливішим чинником залучення інвестицій, спрямованих на пошук ринків, без сумніву, є діяльність урядів щодо сприяння таким інвестиціям. До традиційних заходів, що їх вживають уряди, належать запровадження тарифів та інші способи обмеження імпорту. Історія свідчить, що більшість початкових інвестицій у промисловість та сферу послуг було здійснено саме для того, щоб обійти такі торговельні бар'єри.Мотиви здійснення ПП для пошуку економічної ефективності полягають у раціоналізації структури розпочатого раніше інвестиційного проекту (спрямованого на пошук ресурсів або ринків) у такий спосіб, аби створити для інвестора умови єдиного управління економічними процесами, розпорошеними географічно. Транснаціональна компанія, що прагне підвищити ефективність, планує скористатися регіональними відмінностями в забезпеченості ресурсами, культурі, інституційному устрої, економічній системі та політиці, а також у структурі ринків, зосереджуючи виробництво в невеликій кількості місць для обслуговування численних ринків. Аби іноземне виробництво, спрямоване на підвищення ефективності, мало сенс, потрібно, щоб закордонні ринки були відкритими та добре розвиненими. Саме тому до такого виду інвестицій зазвичай вдаються на регіональних інтегрованих ринках.