Мета, завдання та основні напрямки діяльності державної служби зайнятості

Становище жінок України на ринку праці визначається:• прискореними масштабами вивільнення жінок з підприємств і організацій;

• набагато більшим навантаженням на одну жіночу вакансію порівняно з чоловічим показником;

• ускладненням процесу працевлаштування жінок. Ринкова трансформація суспільства (зміна форм власності, прискорення структурної перебудови, формування конкурентного середовища) об'єктивно потребує вивільнення з підприємств надлишку робочої сили [ЗО].

Поза сферою офіційної зайнятості опинилися переважно жінки та молодь, тенденція до жіночого безробіття за умов скорочення чисельності працюючих неухильно посилюється (табл. 1.2, рис. 1.2).

І хоча законодавством України визначено права й гарантії зайнятості для соціальне уразливих груп населення, реальний досвід свідчить про існування певних обмежень в економічній і політичній діяльності жінок, молоді й інвалідів.

Міністерство України у справах сім'ї та молоді разом із Міжнародною організацією праці у 2000 р. ініціювало проведення конференції, присвяченої проблемам українських жінок на ринку праці і визначенню реальних шляхів їх вирішення як з боку державних установ, так і громадських, неурядових об'єднань самих жінок.

Україна ратифікувала Конвенцію ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", згідно з якою важливою визначено державну політику щодо надання жінкам нарівні з чоловіками однакових прав для самореалізації в усіх сферах суспільного життя. Нерівність між чоловіками і жінками, що зростає, заслуговує на аналіз як наслідок трансформації економіки. Обов'язкова система квот, що існувала раніше, давала змогу жіноцтву займати місце, завдяки якому можна впливати на ухвалення рішень у політичному та економічному житті суспільства. Проте нині жінки здебільшого опиняються поза активним суспільним життям, їм важче знайти роботу, навантаження в сім'ї збільшується. Заходи, що мають вирішувати проблеми працевлаштування, не відповідають реаліям життя. Механізм їх реалізації не має чіткої і злагодженої системи, а тому неефективний і за динамічних змін не спрацьовує. Становище жінки на ринку праці та в сім'ї погіршується, що призводить до небажаних економічних і демографічних наслідків.

Зайнятість молоді в Україні є каменем спотикання і наріжною проблемою на сучасному етапі. В Україні 10 млн юнаків і дівчат. З них З млн працюють у сфері матеріального виробництва, у тому числі у сільському господарстві — 300 тис., у соціальній сфері, освіті — 500 тис., у сфері державного управління — 10 тис., З млн. навчаються. У той самий час третина юнаків та дівчат не працює і не навчається. Серед зареєстрованих у 2000 р. безробітних молодь становить 40 %. При цьому 40 % молодих людей працездатного віку займаються нерегламентованою, офіційно незареєстрованою діяльністю, тобто працюють на тіньовий сектор. Молодіжне безробіття інакше як катастрофічним назвати неможливо.

Інтереси молоді у цілому враховані у Декларації про основні засади державної молодіжної політики та Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", інших законодавчих та нормативних актах Кабінету Міністрів, Міністерства праці та соціальної політики України тощо.

У Конвенції № 168 "Про сприяння зайнятості і захист від безробіття", прийнятій і затвердженій 21 червня 1988 р. у Женеві на Міжнародній конференції праці, зазначено: "Значна частина молоді перебуває в пошуках своєї першої роботи... Держава, керуючись національним законодавством, прагне запровадити спеціальні програми, що сприятимуть отриманню продуктивної зайнятості для певних категорій осіб, які перебувають у несприятливому становищі... таких, як молоді трудящі".

Усі проблеми трудової діяльності чи навчання мають вирішуватись спільно зі службою зайнятості, Міністерством освіти України, Міністерством праці та соціальної політики України та Державним центром зайнятості на засадах чинного законодавства. Міжнародний досвід свідчить, що перехід до ринкових відносин має включати здійснення цілісної державної соціальної політики щодо молоді, створення мережі відповідних соціальних служб. Саме такий механізм закладено у Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", який був прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 р. з наступними змінами і доповненнями. Згідно з ним у державі створено мережу соціальних служб для молоді, яка об'єднує понад 170 центрів. У системі соціальних служб для молоді задіяно близько 1700 працівників, серед яких 224 психологи, 170 соціальних педагогів, 160 спеціалістів з соціальної роботи, а також соціологи, юристи та ін.