Характерні риси і труднощі переходу України до ринкової економіки та включення її в інтеграційні процеси
Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.
Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвине-них товарно-грошових відносин. Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом роз¬витку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспіль¬ство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою еко¬номікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відом¬чим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведен¬ню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світово¬го ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжна¬родному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.
Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль почи¬нає відігравати недержавний сектор економіки.
Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестій¬кість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в еконо¬мічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує ши¬рокий спектр перспектив: від повернення у певній формі до автори¬тарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснова¬них на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтер¬нативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктив¬ними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції роз¬витку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, на¬ціональних особливостей, історичних традицій, географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спи¬раючись на перелічені чинники.
Особливістю економіки України є те, що перед початком ринко¬вих трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-дирек-тивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, рин¬кових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему держав¬них установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.
Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянсь¬кому Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому вироб¬ництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та техноло¬гічну відсталість—з іншого. Це породжує величезну потребу в при¬дбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торго¬вельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.
Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися дво¬ма шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержав¬лення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізне¬су; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які по¬требують повного оновлення.
Особливістю розвитку світового господарства наприкінці XX сторіччя є перехід до фази глобалізації. Генеровані інтернаціоналізацією господарського життя, світогосподарські зв'язки стали важливою передумовою забезпечення економічного зростання країн. Глобалізація економіки перетворює ці зв'язки у вирішальний фактор прогресу не тільки окремих національних господарських комплексів, а і безпосередньо виробничого сектору. Сукупна економічна могутність тієї чи іншої держави визначає й зростання її ролі як потенційного або реального конкурента на світовому ринку. Ще ніколи зовнішньоекономічні зв'язки не мали такого значення для всіх суб'єктів виробничого процесу, як у наші дні. І, безперечно, залежність загальноекономічних успіхів окремих країн світу від їх активності на світовому ринку дедалі більше посилюватиметься.В умовах глобалізації відбувається зростання взаємозалежності країн у результаті активізації транскордонних переміщень товарів, послуг і міжнародних потоків капіталів, швидкої і широкої дифузії технологій. Світогосподарські відносини переходять у новий якісний стан, який характеризується тим, що економічне співтовариство з простої сукупності більш-менш взаємозалежних країн перетворюється в цілісну економічну систему, де національні соціуми стають складовими частинами господарського організму і все більше визначаються ходом розвитку цього організму як цілого.