Формування сучасної організаційної науки
Організаційна наука почала формуватися як самостійна наукова дисципліна на початку XX століття в надрах соціології — науки, яка намагалася запропонувати загально-теоретичний погляд на закономірності формування та функціонування суспільства.
Хоча соціологія як наука, що передувала теорії організації, мала на початку XX століття свої власні завдання, все ж таки зв'язок з організаційними проблемами тією чи іншою мірою обумовлював її паралельний розвиток із циклом організаційних наук. При цьому слід мати на увазі, що наукові знання про закономірності функціонування і розвитку суспільства як загально-соціологічний напрямок науки, проходив звичайно під впливом різноманітних економічних, політичних, ідеологічних, культурологічних та інших факторів. Ці фактори по-різному проявляли себе в конкретних історичних умовах, але саме на початку XX століття сформувались передумови досить бурхливого розвитку організаційної науки.
В цей час організаційна наука починає формуватися в якості самостійного наукового напрямку і все більше відпочковується від соціології, а також від економіки, філософії та інших суспільних наук. В цей же час достатньо очевидно окреслюється її специфічний предмет дослідження, нові організаційні проблеми, які об'єктивно вимагають особливих методів дослідження.
Адже якщо за часів панування мануфактур господарі самостійно вирішували свої виробничі та організаційні проблеми, то для ведення ускладненого крупного капіталістичного господарства їх досвід і інтуїція вже були недостатніми. З'явилася гостра потреба розробити нові способи організації праці, які б дозволяли підвищити ефективність виробництва і одночасно скоротити кількість працівників. Таким чином, були поставлені якісно нові цілі: різко підвищити ефективність праці; забезпечити ріст виробництва; підвищити якість самої праці.
Ще напередодні періоду, що розглядається, вже були досить інтенсивні спроби науково обгрунтувати підходи до вирішення зазначених організаційних проблем. Певний вклад, наприклад, було зроблено англійським економістом Адамом Смітом, який сформував деякі організаційні принципи розподілу праці та її вузької спеціалізації ( ще сьогодні ці принципи інколи називають «законами розподілу праці Адама Сміта»), Вчений одним з перших в науці помітив, що при розподілу праці її кінцевий результат значно підвищується. Він приводив приклад, що на виробництві по випуску певного продукту результативність праці значно підвищується, якщо робітник займається виготовленням не всього виробу, а тільки його окремої частини (або частин), а інші робітники збирають ці частини в.єдине ціле.
Принципи розподілу та спеціалізації виробничих процесів були покладені в основу досліджень з наукової організації праці (НОП). Ці дослідження до певної міри розглядаються як прикладна наукова дисципліна, що входить до циклу організаційних наук. Її бурхливий розвиток на початку століття теж був обумовлений головним чином потребами промислового виробництва.
В подальшому на основі цих організаційних ідей сформувалася школа «наукового менеджменту», основоположниками якої стали американський інженер Фредерік Тейлор та французький вчений Анрі Файоль. Їх практична і наукова діяльність, а також досягнення їх учнів та послідовників достатньо детально висвітлені в наукових дослідженнях управлінських проблем, зокрема, зарубіжними вченими. Наукові розробки цих вчених та практиків менеджменту внесли досить суттєвий вклад в формування організаційної науки. В працях представників цієї школи вперше була поставлена проблема класифікації організаційних наук та визначення співвідношення між ними. Хоча ця проблема спеціально не розглядалась в окремих дослідженнях, однак ставила на порядок денний вже самим фактом проведення активних наукових розробок в галузі управління і головне — позитивними наслідками практичного застосування отриманих організаційних знань, а тому знаходила наукову інтерпретацію в працях засновників цієї наукової школи.
Саме на початку XX століття проходило формування і інших наукових напрямків, а саме теорії управління виробництвом, теорії адміністративної діяльності тощо. Одночасно здійснювались спроби визначити співвідношення між поняттями: «організація» і «управління».
Наприклад, Анрі Файоль визначив організацію як одну з функцій управління. Ця ж традиція була продовжена і в дослідженнях по теорії управління, що їх проводили інші вчені. Поряд з цим існували і інші підходи до визначення співвідношення між цими поняттями, і, зокрема, визначення цих понять як ідентичних або понять, які охоплюються єдиним терміном «організація і управління».
З формуванням теорії управління, що сприймалася, перш за все як теорія управління виробництвом, відбувається і формування теорії організації як більш загальної соціологічної науки, яка не залишає без уваги дослідження в галузі науки управління, а активно використовує наукові результати, що були отримані цими науками.Значним кроком в цьому напрямку є діяльність відомого німецького соціолога Макса Вебера, який розробив теорію ефективної організаційної структури, відомої в науці як концепція «ідеального типу» або «теорія бюрократії».