Адміністративно-правове регулювання державного управління
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі і в обсязі, які передбачені Конституцією та іншими законами України, оскільки їх повноваження, функції, права і обов'язки підпорядковані, зрештою, служінню особі, суспільству та державі.
Тому одним з напрямів адміністративної реформи в Україні стає політика дерегуляції та розвитку системи управлінських послуг, які надаються на різних рівнях державної влади фізичним та юридичним особам, подолання бюрократизму й адміністративної тяганини.
Визнання людини не об'єктом управління, а, навпаки, необхідність спрямування державного управління на забезпечення потреб людини, обумовлює необхідність нового підходу щодо функцій адміністративно-правової норми. Як відомо, функція — це напрям, в якому відображена соціальна роль й основне призначення адміністративно-правової норми у певний період суспільного життя. Природно, що одна функція, незалежно від характеру суспільного життя, завжди притаманна цій правовій нормі — це функція організації й регулювання управлінських відносин, оскільки без неї неможливо перетворити фактичні відносини в сфері управління в адміністративно-правові.
Незважаючи на те, що правова система України ще й досі має значну
низку адміністративно-правових норм, що залишилися з законодавства радянських часів, які закріплюють пріоритет інтересів державного апарату над інтересами людини, вже починають з'являтися норми, спрямовані насамперед на захист інтересів громадян. Їх об'єднань, інших об'єктів управління.Цей процес має прискорюватися, оскільки Україна прагне увійти до єдиного правового простору цивілізованих країн. Такі наміри покладають на Україну нові й досить складні обов'язки щодо узгодження національного
адміністративного права з чинними міжнародними нормами.
Адміністративно-правова норма має обов'язкову функцію — забезпечення організації й регулювання відносин у сфері державного управління шляхом встановлення обов'язкового правила поведінки суб'єктів цих відносин. Однак деякі адміністративно-правові норми безпосередньо цю функцію не виконують. Їх суспільне призначення в іншому — сприяти функції організації управлінських відносин. Таке сприяння здійсюоється або шляхом визначення тієї чи іншої ситуації, того чи іншого явища, або шляхом презу-мпування. Перша група норм може бути визначена як норми-дефініції, друга
— як норми-презумпції.
Довгий час законодавець не звертав уваги на необхідність норм-дефініцій, що не сприяло правильному й однаковому застосуванню законів, однаковому їх тлумаченню. Нині становище дещо змінюється, й законодавець все частіше звертається за допомогою до норм-дефініцій для роз'яснення свого ставлення до того чи іншого поняття, яке використовується в правовому акті. З'явлення норм-презумпцій у вітчизняному законодавстві пов'язано насамперед зі зміною характеру впливу держави на економіку, а також характеру планування. З урахуванням цих обставин можна підкреслити, що адміністративно-правова норма — це встановлене, санкціоноване або ратифіковане правило поведінки у сфері державного управління з метою організації й регулювання суспільних відносин (або сприяння цій меті), які забезпечують умови реалізації учасниками цих відносин своїх прав
та виконання покладених на них обов'язків.
Зрозуміло, норми адміністративного права досить різноманітні, тому в
адміністративно-правовій теорії так багато уваги приділяється їх класифікації. В сучасній теорії' права останнім часом поширюється думка щодо поділу норм права головним чином на дозвільні й заборонні. Але, на нашу думку, така класифікація не враховує особливостей адміністративно-правового регулювання відносин, що складаються у сфері державного управління. Ці відносини надто різноманітні за своїм характером, тому не можуть бути
упорядковані тільки двома групами норм.
Інфраструктура правового регулювання управлінських відносин складається з різноманітних за своїм характером норм, оскільки здійснити надійну організацію цих відносин за допомогою норм єдиного напрямку, наприклад, за допомогою лише забороняючих або тільки уповноважуючих норм неможливо.