XIX сторіччя в історії світової культури
У рамках модерну кінця XIX ст. у США виникла так звана чікагська школа архітектури, найбільш помітною фігурою якої став Луїс Саллівен, який запропонував тип висотної офісної будівлі з мінімумом декору - хмарочос. Модерн, так би мовити, завершив творчі пошуки будівельників XIX ст. і став сходинкою до архітектури сторіччя ХХ-го.
6. Музика, театр. Народження кіно
Музика. “Нова ера в музиці” починається на рубежі епох класицизму і романтизму. Пов'язана вона з титанічною творчістю Людвіга ван Бетховена. Вона охопила мало не всі форми і жанри музики, загальновизнаною ж вершиною стали дев'ять симфоній, кожна з яких - це цілий художній світ. Сучасник Французької революції, палко захоплений її першими кроками, рішучий противник бонапартизму, музикант філософського складу, який нескінченно розширив виразні засоби музики, композитор трагічного світовідчуття, Бетховен був оцінений і піднятий на щит романтиками, хоч сам він розходився з їх естетичними переконаннями. У Бетховені втілилися кращі риси всієї музичної культури, яка передувала йому, і разом з тим його творчість - поворотний пункт у музиці.Що ж до романтичного напряму, то він виявився на рідкість багатим видатними обдарованнями. Франц Шуберт і Роберт Шуман, Гектор Берліоз і Ріхард Вагнер, Ференц Ліст і Фредерік Шопен, багато інших композиторів - гордість національних культур і всієї світової музичної культури. З романтизмом у музику прийшли емоційна виразність, фантастична вигадка, казково-поетична образність, нерідко запозичена з фольклору. Найяскравіше явище в музиці романтизму - панування лірико-психологічного начала. Суть кожного музичного романтичного твору - “лірична сповідь”. Саме тому найважливішого значення набули різні малі форми, які наповнилися серйозним і глибоким змістом - фортепіанна п'єса, інструментальна мініатюра, романс (Шуман, Шопен, Ліст). Нові тенденції вплинули і на симфонізм (Берліоз, Ліст).
Музика стала активніше, ніж раніше, взаємодіяти з літературою. Це зумовило появу програмних музичних творів, в назву або основу яких було покладено літературний твір. “Оновлення музики через зв”язок з поезією”, - так сформулював цю ситуацію Ліст. Наприклад, творець програмних симфоній французький композитор Гектор Берліоз давав своїм творам такі назви: “Фантастична симфонія”, “Траурно-тріумфальна симфонія”, “Гарольд в Італії” (за поемою Байрона), “Ромео і Джульєтта” (за трагедією Шекспіра). Безліч музичних творів пов'язана з “Фаустом” Гете: “Сцени з “Фауста” Шумана, “Перша Вальпургієва ніч” Мендельсона, “Засудження Фауста” Берліоза, опера “Фауст” Гуно.
Розширюється музична освіта, відкриваються консерваторії, з'являються музичні газети і журнали, цілі музичні видавництва. Велику роль у пропаганді серйозної музики відіграла просвітницька діяльність самих композиторів XIX ст. Вони нерідко виступали зі словом про музику, пояснюючи її зміст, прагнучи залучити до неї якомога більше число слухачів. Статті і книги Р.Шумана, Г. Берліоза, Ф.Ліста, Р.Вагнера допомагають і сьогодні розібратися у складному світі музичних ідей.
Багато нового виникло і в музичних театрах Європи. На цей час опера давно встигла увійти у масову свідомість європейців. Але новаторство в цьому жанрі зустрічало значні труднощі: величезні кошти, необхідні для постановки будь-якої опери, рутина, що глибоко врослася в середовище виконавців, ризик невдачі виконання у непідготовленій аудиторії. Справжнім реформатором оперного мистецтва виступив німецький композитор Ріхард Вагнер - творець опери-драми, в якій здійснив синтез філософсько-поетичного і музичного начал (героїчна опера-сага “Кільце Нібелунгів”). Музичний театр Вагнера і його наступників Верді, Мусоргського і Чайковського, Гуно і Бізе ознаменував собою вершину розвитку опери XIX ст. Опери “Трубадур”, “Аїда”, “Травіата”, “Ріголетто”, “Дон Карлос”, “Отелло” Дж.Верді, “Фауст”, “Ромео і Джульєтта” Ш.Гуно, “Кармен” Ж.Бізе, “Чіо-Чіо-Сан”, “Богема” і “Тоска” Д.Пуччіні, “Євгеній Онєгін” і “Пікова дама” П.І.Чайковського, “Князь Ігор” О.П.Бородіна, “Борис Годунов” М.П. Мусоргського та інші опери XIX ст. майже повністю формують репертуар сучасних оперних театрів.
Музика XIX ст. невіддільна від балету, причому балету класичного. Романтизм привніс в нього єдність музики, драматичної дії і танцю. У цей час виробився новий танцювальний стиль, оснований на легкому та надзвичайно пластичному польоті рухів та техніці танцю на пальцях (Марія Тальоні - перша балерина, яка стала на пуанти). Реформу балету здійснив російський композитор П.І.Чайковський. У нього музика з допоміжного елемента перетворилася на головний стрижень спектаклю, збагативши його сюжет і задаючи зміст хореографії. “Лебедине озеро”, “Спляча красуня”, “Лускунчик”, поставлені чудовим хореографом Маріусом Петіпа, стали перлиною світової культури. Чайковський же став першим російським композитором, який здобув європейське і світове визнання.
Справжнім тріумфом російського оперно-балетного мистецтва на світовій сцені стали знамениті Російські сезони в Парижі, які з 1909 р. щорічно влаштовував видатний російський театральний діяч С.П.Дягілєв.