Культурологія

Розглянемо ментальність індійської культури, в її основі лежать такі категоріальні уявлення, як переселення душ («метемпсихоз»), ілюзорність, нереальність матеріального світу («майя»), існування потойбічного справжнього буття («брахман», «атман»), досягнення вищого блаженства у злитті з ним («нірвана») та ін. З цими уявлення пов’язані типові риси ідеалів життя індусів: особлива значимість духовного самоспоглядання і самозаглиблення у свій внутрішній світ, пасивність і споглядальний характер щодо зовнішнього світу, пошук способів самовдосконалення і підпорядкування тілесного начала духовному. Смерть для індуса – лише зміна душею тіла, у якому вона перебувала, і вони бояться не стільки смерті, скільки «карми» - подальшої долі своєї душі, яка може за вчинені людиною гріхи зазнати подальших страждань, опинившись у тілі якої-небудь істоти.

Давньоєгипетська ментальність, навпаки, вважала, що життя людини продовжується після смерті у тому самому вигляді, як воно проходило на землі. Тому єгиптяни мислили все своє життя, як підготовку до вічного існування, ретельно піклувалися про збереження тіл померлих, увічнення їхньої фізичної зовнішності в твердому матеріалі, влаштуванні могильників з необхідними для життя речами. Категорії життя і смерті окреслювали в єгиптян головну тему їх духовних переживань.В античній ментальності найважливішу роль відігравали ідеї краси, гармонії і узгодженості людини і космосу. Стародавньогрецька скульптура, архітектура, поезія, філософія свідчать, що в давніх греків ці ідеї були одним з головних стимулів творчої діяльності.

Виділяються різні типи ментальності. Якщо мова йде про будь-який народ в цілому, то його менталітет визначається особливостями загальнонаціональної культури. Основні категорії певної культури обов’язкові для всіх її носіїв – інакше вони просто не змогли б розуміти один одного і жити в одному суспільстві, взаємодіючи між собою. Але в складі народу існують різні соціальні групи і спільноти, в яких є власні субкультури.

У межах кожної субкультури загальний зміст окремих категорій може модифікуватися. На єдині для всього народу категоріальні уявлення в різних соціальних групах нашаровуються деякі відмінності у їх розумінні. У кожній субкультурі складається груповий менталітет, який являє собою окремий різновид загальнокультурного менталітету. Специфічний груповий менталітет формується також у адептів тієї чи іншої окремої культурної форми.

Ментальність особистості визначається, по-перше, типом суспільства, в якому вона живе, тобто особливостями соціально-культурного світу, до якого належить дане суспільство; по-друге, особливостями національної культури; по-третє, особливостями культур або культурних форм, які зумовлюють менталітет окремих соціальних груп у суспільстві.

Таким чином, ментальність людей можна розглядати на різних рівнях:

ü на рівні соціокультурних світів чи типів культури (ментальність архаїчна, антична, західноєвропейська, східна);

ü на рівні національних культур (ментальність українців, росіян, китайська, американська);

ü на рівні субкультур, носіями яких є різні соціальні групи (дворянська, акторська, християнська, православна).

Зміст менталітету складається з ментальних комплексів – уявлених образів, які формуються накладанням «категоріальної сітки» на конкретні явища дійсності і визначають їх сприйняття. Ментальні комплекси визначають собою «згустки смислів», дещо ніби особливого «ущільненя» ментального поля, які надають йому характер негомогенності, неоднорідності. Такі «згустки смислів» є джерелом наших «установочних» попередніх міркувань суджень про речі. Ми підводимо під ці смисли явища, які трапляються нам у житті, щоб зрозуміти і оцінити останні. Ментальні комплекси виступають ніби передумовами, які сприяють орієнтації людини в подіях і умовах життя, а також займати відповідну позицію щодо них.

Як ментальні комплекси, можуть виступати соціальні стереотипи – спрощені схематичні уявлення про окремі суспільні явища і об’єкти, що отримали широке визнання суспільної думки.

Багато ментальних комплексів являють собою вербальні ілюзії, «мовні міражі», які ніби утворюють особливу – «вторинну», «психогенну реальність».