Історія Львівського університету ім. І.Я.Франка

Першим докторантом Антонія Ремана був українець Григорій Величко (захистив докторську дисертацію у 1889 р.)

У 1852 р. на базі кафедри натуральної історії було створено дві кафедри - зоології та ботаніки. Розвиток зоології в університеті пов'язаний головним чином з іменами видатного вченого Бенедикта Дибовського (1833-1930) - автора понад 350 наукових праць, проф. Юзефа Нусбаум-Гіляровича (1859-1917) - засновника польської школи еволюціоністів.

Значного розвитку досягла львівська історична наука. Засновником львівської історичної школи був Ксаверій Ліске (1838-1891). Помітне місце серед істориків львівської школи посідавТадеуш Войцеховський (1833-1919), історик права Освальд Бальцер (1858-1933), Броніслав Дембінський (1858-1939), Людвіг Фінкель (1858-1930) - автор тритомної “Бібліографії польської історії” та “Історії Львівського університету”. Новоствореною кафедрою загальної історії і історії країн Східної Європи з 1894 по 1914 рр. завідував М.Грушевський (1866-1934) - один з найвидатніших істориків України, автор 10-томної “Історії України-Руси”, сотень праць з історії, історії літератури, історіографії, джерелознавства, творець української історичної школи.

Юридична наука в другій половині ХІХ ст. перейшла від вузького практицизму до поглибленого вивчення історико-правових і філософських дисциплін. З 1862 р. починають працювати такі дві кафедри з українською мовою викладання: цивільного права, кримінального права і процесу. Славу Львівському університету принесли вчені-юристи Тадеуш Пілят, Ернст Тіль, Олександр Огоновський, Маврикій Алергант, Олександр Долівський, Марцелій Хлямтач, Станіслав Шаховський, Пшемислав Домбковський, Юліан Макаревич, Станіслав Дністрянський та ін.

Українську філологію викладають в університеті з 1848 р., коли кафедру “Руської філології” очолив Яків Головацький (1814-1888), автор праць “Граматика руського языка” та “Народные песни Галицкой и Угорской Руси”. У 1849 р. Я.Головацького було призначено ректором університету. Продовжили справу Я.Головацького Омелян Огоновський, найбільшим досягненням якого була шеститомна “Історія літератури руської”, О.М.Колесса, Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький.

Історія полоністики в університеті пов'язана з іменами професорів Антонія Малецького (1821-1913), Романа Пілята (1846-1906), Вільгельма Брухнальського (1859-1938), Костянтина Войцеховського (1872-1924), Броніслава Губриновича (1870-1933), Ю.Калленбаха, Ю.Кляйнера, В.Гана та ін.

Великі традиції мала у Львівському університеті класична філологія. На цій кафедрі до 1918 р. працювали такі видатні вчені зі світовим ім'ям, як Людвік Цвіклінський (1852-1942), Броніслав Кручкевич (1849-1919) та Станіслав Вітковський (1866-1950). Завдяки їм Львів став визначним видавничим центром у галузі класичної філології. Лекції з романської філології почали читати з 1918 р.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина була захоплена Польщею. Міністерство віровизнань і освіти Польщі вже 18 листопада 1918 р. спеціальним розпорядженням оголосило, що бере Львівський університет під свою опіку, і присвоїло йому ім'я польського короля Яна Казимира. Мовою викладання у навчальному закладі стала тільки польська, лише на теологічному факультеті окремі дисципліни читалися латинською мовою. Кафедри з українською мовою викладання були закриті. Протягом двох-трьох років було звільнено з роботи всіх професорів і доцентів української національності, українській молоді було обмежено доступ до навчання в університеті.Керівництво університетом відбувалося на основі Статуту університету (Статути 1924, 1929 і 1934). Керівним органом залишився академічний сенат на чолі з ректором. До 1924 р. університет складався з чотирьох факультетів. Розпорядженням Міністерства від 31 жовтня 1924 р. філософський факультет було поділено на два окремі факультети: гуманітарний і математично-природничий. На початку 20-х років ХХ ст. в університеті було 55 кафедр, 19 відділень, 6 клінік, 2 поліклініки, факультетська бібліотека, наукова бібліотека з університетським архівом, ботанічний сад.

Водночас в університеті не було жодної кафедри з українською мовою викладання, жодного професора української національності. Лише в 1933 р. право викладання отримав доцент І. Свєнціцький. У 1928/29 навч. році було відкрито кафедру “Руської філології”, якою керував професор Я. Янів.

За кількістю студентів Львівський університет був одним з найбільших у Польщі. З 1919/20 до 1937/38 навч. року їхня кількість збільшилася з 2647 до 5026 осіб. Було запроваджено принцип “numerus clausus”, згідно з яким українці мали обмеження при вступі в університет (не більше 15 % від кількості абітурієнтів; поляки у цьому випадку мали не менше 50 %). Навчальний рік розпочинався 1 жовтня і закінчувався 30 червня, він поділявся на 3 частини, або триместри.

23 квітня 1923 р. Львівському університету було передано будинок колишнього Галицького сейму, який став головним корпусом університету.