Основні напрямки в розвитку мистецтва

Розвиток художньої культури в Європі в першій половині ХІХ століття був пов'язаний із противоборством та послідовною зміною трьох художніх напрямків: класицизму, романтизму, реалізму. Вже зверталась увага на те, що на рубежі ХУІІІ та ХІХ ст.ст. складається новий тип класицизму, який відрізнявся за своїм змістом та ідейною спрямованістю від класицизму Буало, Корнеля, Расіна, Пуссена. Мистецтво класицизму доби буржуазних революцій було вже виразно раціоналістичним. В творчості класицистів починають переважати сюжети, в яких втілювалась ідея про необхідність підкорення приватних індивідуальних інтересів окремих осіб інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху. Проте піднесення класицизму було короткочасним. Поступово він перетворився в офіційне академічне мистецтво, яке втрачало зв'язки з реальним життям.

Романтизм як система ідейно-художніх принципів, що протистояли класицизму, домінував у культурному житті Європи в першій третині ХІХ ст. Різні суспільні верстви відчували в цей період повне розчарування в наслідках антифеодальних революцій. Стан, в якому опинилося суспільство в добу вільної конкуренції, мало нагадував “царство розуму” з його ідеалами свободи, справедливості, рівності, про яке мріяли філософи-просвітителі ХУІІІ ст. Реальність історії виявилася непідвладною “розуму”, повною таємниць і непередбаченостей.

Важливо усвідомити, що специфічною для романтичного мистецтва є проблема двох світів, тобто протиставлення реального і уявного світів. Реальна дійсність “проза життя” з її утилітарністю і бездуховністю протиставляється справжньому, ціннісному світу. Ствердження і розгортання прекрасного ідеалу як реальності, яка здійснюється хоч би в мріях - сутнісна сторона романтизму.

Відкидаючи сучасну йому дійсність як зібрання всіх вад, романтизм біжить від неї, здійснюючи подорожі в часі і просторі. Втеча за реальні просторові межі буржуазного суспільства здійснювалась в трьох основних формах, а саме:

1. Втеча в природу, яка була або камертоном бурхливих душевних переживань, або інобуттям ідеалу свободи і чистоти (звідси критика міста, ідеалізація простих трудівників, особливо сільських, інтерес до їх духовності виражений у фольклорі), романтизм заглядає в інші регіони, екзотичні країни ( східна тема поезії Байрона, в полотнах Делакруа). Іноді втеча здійснювалась в уявну дійсність ( фантастичні світи Гофмана, Гейне, Вагнера).

2. Перехід в інший час. Не знаходячи опори в теперішньому часі, романтизм розвиває природний зв'язок часів: ідеалізує минуле, особливо середньовіччя, його звичаї, спосіб життя ( рицарські романи В.Скотта, опери Вагнера).

3. Втеча в потаємні куточки свого “Я”, в свій власний внутрішній світ. Життя серця - ось в чому бачать романтики протилежність безсердечності зовнішнього світу( казки Гофмана, Гауфа, портретний жанр у Т.Жеріко, Е.Делакруа та ін.).

З'явившись у Німеччині, романтизм стрімко поширився в Європі. У німецькій літературі його представниками були Л.Тік, Е.Гофман, в англійській - П.Шеллі, Д.Байрон, у французькій - Ф.Шатобріан, В.Гюго, Ж.Санд, у польській - А.Міцкевич, в угорській - Ш.Петефі. Романтичну музику писали в Німеччині - Ф. Шуберт, К.Вебер, Р.Шуман, Р.Вагнер, у Франції - Г.Берліоз, у Польщі - Ф.Шопен, в Угорщині - Ф.Ліст. Романтизм у живопису представлено іменами Т.Жеріко, Е.Делакруа (Франція), О.Руже (Німеччина).

Важливо усвідомити що реалізм зароджувався в надрах романтизму. Світоглядно-естетичні основи романтичного мистецтва мали певні внутрішні суперечності. Прагнення удосконалити світ, зробити його більш людяним передбачає не стільки поглибленість в фантастичний світ мрії, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою пошуку практичних шляхів її зміни. Тому поступово в творах багатьох романтиків виникли елементи нового реалістичного світовідчуття, деякі видатні магістри - романтики переходили на позиції реалістичного методу зображення дійсності.

Суттю критичного реалізму як творчого методу мистецтва є дослідження дійсності її головних конфліктів і закономірностей. Головним відкриттям критичного реалізму ХІХ століття став принцип історизму художнього мислення, що виразився в конкретно-історичній правдивості відтворення людських характерів. Цей принцип сформувався у творчості Бальзака, Стендаля, Меріме, Діккенса та інших художників. Критичний реалізм вимагає, окрім правдивого відтворення деталей, історичного середовища правдиве зображення типових характерів і типових обставин. Естетичний ідеал в критичному реалізмі стверджується через заперечення. Це суд над суспільством. Завдання мистецтва стає відтворення дійсності і винесення їй вироку.Характеризуючи художню культуру другої половини століття, необхідно проаналізувати такі напрямки як натуралізм, імпрессіонізм та символізм.