Особливості українського барокко

3 погляду на тенденції героїзації та затвердження буття в українському барокко привертає увагу і та істотна обставина, що саме в системі цієї культури набуває широкого розповсюдження музична гімнографія.(7) Більш того, гімн виходить за межі церковної музики і перетворюється в часи барокко на загальнонаціональне явище.

Не можна обійти в цьому контексті і розвиток в культурній системі українського барокко образу світу як саду, "вертограду Божього", квітучого космосу буття. Справа тут не тільки в декоративній обробці косної матерії у архітектурних спорудах, а й у самому менталітеті українського барокко, для якого світ як сад - це алегорія благосного буття, що протистоїть хаосу необробленої землі. В такому розумінні світу як саду, що був створений Госпо-дом та існує в огорожі його заповідей, на грунті моральних чеснот вказана алегорія стає центральною темою низьки трактатів та збірок проповідей. До них може бути віднесена збірка "Зерцало духовне", "Виноград домовитом благим насажденный" С.Мокревича, "Виноград" Ст.Яворського та інш.

Отже прояви героїко-патріотичної теми в українському барокко, тенденції життєстверджуючого сприйняття дійсності та розкриття здатності протистояння ворожим силам можна оцінити як певну його специфіку, що пов'язана не тільки з духовним кліматом епохи Гетьманської держави, а й з героїко-стоїстичними рисами українського менталітету.Ці риси почали складатись ще за часів Київської Русі. За своїм ідейним походженням вони нисходять до концепції софійності (розуміння світу як "радісного художества") та богословсько-християнської ідеї апокатастасиса (благосного повернення до первісної чистоти ще за земне життя людини), яка мала широкий вплив на формування української культури. Саме ідеєю апокатастасиса можна пояснити ідейно-художню програму Софії Київської, в розпису якої нема обов'язкових для християнського храму сцен смерті у їх прямому зображенні; нема, наприклад, сцени "Страшного суду", "Покладання у труну", "Оплакування", "Успіння", тощо. Тут виявився той "онтологічний оптимізм", що його зумовлюіють ідеї апокатастасису та софійності.

"Онтологічний оптимізм" виявився і в тій історичній обставині, що в українській культурі майже до І.Франка і Лесі Українки не одержує систематичної розробки ліричний аспект трагедії. Трагічне подається в епічному викладі, тобто як загальнонародне лихо, що має бути переборене історією нації.

Репрезентативною в цьому відношенні є в українському фольклорі "Пісня про Купер'яна", головний персонаж якої на усі скарги про несприятливі умови життя відповідає: "Якось воно буде". В подібному руслі і формується в українському менталітеті погляд на кінцеву мажорну завершенність людських зусиль, у кінцеву перебореність життєвих перешкод.

Розвиток культури барокко в Україні виявився чутливим до цих особливостей національного менталітету. Адже барокко у всіх країнах породило свої національні школи, тобто заявило про себе як варіабельну щодо конкретних історичних умов та традицій культурну систему. Відповідно до національних варіацій можна констатувати, наприклад, віртуозність та гедонізм італійського барокко, драматизм іспанського, містицизм німецького, романтизм французького, метафізичність англійського і, нарешті, героїко-стоістичний дух українського барокко.

Українське барокко характеризується також явно вираженою просвітницькою тенденцією, яка дозволяла в рамках християнського світогляду визнавати авторитет науки та виховну роль знання. Характерним в цьому відношенні може бути "Євхаристіон" Софронія Почаського, що уславлює Петра Могилу як засновника Лаврської школи та покровителя наук.

Ще далі в розробці просвітницької тенденції українського барокко йде Г. Сковорода. Розробляючи софійну концепцію буття, він проголошує: "Воззри на мір сей. Взглянь на род человеческій. Он ведь есть книга..." (8), тобто увесь світ є ареною навчання духовності. Остання обставина є досить істотною.

Українська бароккова свідомість була пов'язана з Просвітництвом в іншому розумінні, ніж у Франції ХVІІІ століття. Це було за своїм типом раннє ІІросвітництво, яке висувало на передній план не чисте знання. а мудрість, тобто не просто пізнання істини, а''Життя в істині". Ось чому Г.Сковорода був проти публікації своїх трактатів, бо вважав, що справжньою книгою є його власне життя, яке будувалось ним за усвідомленими принципами філософських текстів. Тому життєві вчинки українського мислителя мали символічне навантаження як і уся бароккова література.

Стійкі алегоричні образи в їх символічному позначенні набували в барокковому мистецтві статусу емблем. Заслуговує на увагу те, що серед таких образів в українському барокко найпоширенішими були зображення саду, книги, світла, змія, які позначали різні вияви мудрості. Сад був емблемою мудрості як етичної духовності, як благодатного грунту довершенності буття, розквіту доброчесності душі; книга - символізувала софійність існуючого, Божу Премудрість; світло виступало емблемою фаворського сяйва, святої Вісті, а образ змія символізував лабіринти душі, що можуть завести у оману, у безодню пекла, тобто трагічний аспект мудрості.