Марія Заньковецька

Марія Заньковецька

Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище – Адосовська) народилася 3 серпня 1854 року в мальовничому селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адосовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.Освіту дістала в Чернігові в приватному пансіоні. Дитинство і юність Заньковецької минули в оточенні простих селянських людей; на її розвиток значний вплив мала бабуся Сухондиха, яка над колискою великої артистки співала чарівні українські пісні і розповідала різні оповідання та казки, наділяла її поетичне серце перлами-самоцвітами народної мудрості .

Театральне мистецтво полонило Марію Костянтинівну ще змалку. У короткій автобіографії вона розповідала, що ще в пансіоні виступала у шкільних виставах і звернула на себе увагу всіх учителів, які радили їй вступити до театральної школи, але батьки й слухати про це не хотіли.

Відомо,що крім шкільних вистав, Марія Адасовська імпровізувала ще різні танці та пантоміми, сама складала невеличкі п’єси або монологи з пантомімічним супроводом і з подругами охоче виконувала їх в класі та вдома.

По закінченні пансіонату Марія Костянтинівна брала активну участь у виставах ніжинського аматорського гуртка, де особливий успіх мала в ролі Наталки („Наталка Полтавка”) та у водевілях М.Некрасова (Перепельського) і П.Григор’єва.

Замість вступу в консерваторію дружина артилерійського офіцера Хлистова поїхала в Бендери, куди було переведено на службу її чоловіка. Там вона познайомилася з офіцером Миколою Тобілевичем (відомий пізніше як видатний український актор М.Садовський), жадібно вивчала російську та українську літературу, знайомилася з ідеями революціонерів-демократів, праці яких зробили вирішальний вплив на формування світогляду молодої аматорки, її театрально-естетичних поглядів.

27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під орудою М. Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки ("Наталка Полтавка") І. П. Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в Заньках) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.

Єлисаветград, Полтава, Київ, Чернігів, Харків, Ростов-на-Дону, Житомир, Одеса, Петербург, Москва – від вистави до вистави –зростала слава М.Заньковецької, яка під керівництвом М.Кропивницького невтомно працювала над удосконаленням своєї акторської майстерності.

У її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Вона "пережила" жіноче безталання Харитини ("Наймичка" І. К. Карпенка-Карого, 1887 р.), Олени ("Глитай, або ж Павук" М. П. Кропивницького, 1883 р.), Ази ("Циганка Аза" М. П. Старицького, 1892 р.), Катрі і Цвіркунки ("Не судилось", 1889, "Чорноморці", 1882 М. П. Старицького), Галі ("Назар Стодоля", 1882 Т. Шевченка) та Квітчиної Уляни ("Сватання на Гончарівці"). А ще: Аксюші з "Лісу" О. Островського (1891 р.) та Йо із "Загибелі Надії" Гейєрман Актриса знімалася в кіно: відтворила образ Наталки Полтавки (1910 р.) та матері ("Остап Бандура", 1923 р.).Вона створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю; уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні.Артистка створила блискучу галерею сценічних образів: знедолену, безталанну, багатостраждальну українську жінку, наймичку-кріпачку, оганьблену „покритку”. Усі вони сповнені духом соціального протесту проти тиранії і жорстокої сваволі куркулів та поміщиків. Вона розкрила духовне багатство жінки з народу, її життєстверджуючий оптимізм, гумор, її потяг до світла, щастя. Особливо гучний успіх мала М.Заньковецька в ролі Олени („Глитай, або ж Павук”), в якій вперше виступила 16 грудня 1843 року і не розлучалася понад 30 років. Під час московських гастролей у 1912 році М.Заньковецьку-Олену побачив К.Станіславський. Він казав, що зроблене нею в цій ролі „говорить про величезний талант. А головне - все своє, від початку до кінця. Сцена сп’яніння і божевілля потрясаючої сили. Талант винятковий, свій, національний. Я сказав би – істинно народний”. У Москві в цій ролі Заньковецьку бачив і Л.Толстой, який був так захоплений грою, що попросив її подарувати йому червону хустку з свїх плечей. Видатний письменник високо цінував творчість артистки і шанобливо ставився до неї як до справжнього майстра трагедійного мистецтва. У 1893 році П.Чайковський, перебуваючи в Одесі, виступив як диригент у постановці опери „Пікова дама”. Після вистави Марія Заньковецька з групою українських акторів вітала російського композитора й подарувала йому вінок із живих квітів з написом на стрічці: „Смертні – безсмертному”. Невдовзі П.Чайковський дивився виставу „Безталанна” І. Карпенка-Карого, де роль Софії виконувала Марія Костянтинівна. Композитор вийшов на сцену й урочисто підніс актрисі вінок , на якому були такі слова: „М.К.Заньковецькій – безсмертній від смертного”. Вона була напрочуд гармонійна в драмі і комедії, їй однаково доступні були природа трагедійного і комедійного. Звичайно, що могутній її геній найповніше виявляся в драмі. М.Заньковецька віддано служила рідному народу засобами акторського мистецтва, все своє життя боролася за соціально значимий репертуар. Виступаючи з доповіддю на першому всеросійському з’їзді сценічних діячів у Москві (1897), вона захищала передове, прогресивне театральне мистецтво, від імені всіх акторів вимагала усунення ганебних цензурних обмежень і полегшення стану українського театру. Разом з Кропивницьким, Карпенком-Карим, Лисенком, Садовським, Саксаганським вона брала активну участь у створенні українського професіонального художнього театру.